Всім відома заповідь: " Люби свого ближнього, як самого себе. " Мт.22:39 Але в основному всі чомусь звертають увагу на першу частину вірша: "возлюби ближнього". А що означає з точки зору Біблії любити самого себе?

Виходячи з цього питання, в мене виникло оце питання:
http://forum.jerelo.info/viewtopic.php?t=339&highlight=

Олеся, по-перше, Біблія не закликає любити самого себе! Тут немає другої частини. Справа в тому, що людська природа такою є, що кожна людина найбільше любить себе. І з цим потрібно боротися. Тобто іншими словами ця заповідь говорить нам "не люби себе більше аніж свого ближнього".
Я вже приводив такий приклад:
Це так само якби нам треба було поділити торт на всіх наших ближніх. Якщо ми себе любимо занадто палко, то собі вріжемо більший шматок, але це значить, що комусь дістанеться менший!

По-друге, Біблія застерігає:
Iван.12:25 Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя.
Лук.14:26 Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм!

По-третє, маймо на увазі, що "Люби себе" - це головна заповідь сатанистів.

Отже, слід розуміти, що Бог хоче щоб ми не себе любили, а своїх ближніх так, як би нам хотілося зробити для себе. Тобто якщо ми хочемо щось зробити для себе, то зроби це для когось, навіть для свого ворога, як написано: Матв.7:12 Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки.
Також Біблія закликає не себе любити, а іншого:
Рим.13:8-10 Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона.

В мене теж виникло запитання про любов до себе під час перегляду теми "Чи простить тебе Бог". Бо ж є люди, яких диявол заполонив самозневагою, відчуттям повної нікчемності. Пригадую, як я на вулиці свідкувала про спасіння одному літньому чроловіку, а він все повторював: "Ні, це все не для мене, я нікчемний, старий, нікому не потрібний, тим більше Богові. Це все добре, але не для такого, як я"

Олеся, я думаю що проблема того чоловіка не в тому, що він як митник не сміє глянути в небо, а у тому що не вірить Богу.

Я б хотів трохи поправитися, оскільки зрозумів, що в попередньому дописі "про поділ торта" був дещо неправий.
Тож ця заповідь говорить нам робити ближньому те, що би ми хотіли зробити для себе. Тобто те що хочеш собі - віддай ближньому.
Наступний вірш дуже добре це пояснює:
Iван.15:13 Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.
То якщо б ми перш за все любили себе, то не поклали б душу свою за ближнього. Отож ця заповідь ("Люби свого ближнього, як самого себе") закликає нас до любові до інших замість любові до нас самих. Тобто якщо ми прийняли Христа у своє серце, то повинні любити ближніх так як любили себе самих до покаяння.

Сонячник, а якщо ми не любили себе до покаяння?

:) Цікава версія! Може я не зовсім коректно висловився, бо є винятки, звичайно...
Але я виходив з того, що людська природа є такою, що ми люди інтуєтивно любимо себе, дбаємо за себе, переживаємо за себе тощо. Тобто принаймні кожна людина по собі розуміє, що значить любити себе.

LMax, а як ти розумієш "не любити себе"?

Кожна людина по-природі є егоїстом. Тобто перш за все задовільняє потреби власного черева.

Ісус Христос закликає нас до самопожертви: тобто ставити інтереси наших ближніх вище за наші. Євангеліє закликає нас до співчуття, до милосердя. У Біблії є багато прикладів, які пояснюють заповідь "Люби свого ближнього, як самого себе". Згадаймо, доброго самарянина. Тобто ця заповідь жодним чином не закликає нас любити себе, а навпаки: пожертвувати своїм часом, своїм майном, своїми грошима для того хто нуждається, так само якби на місці побитого були ми самі.

Тобто ця заповідь нас вчить поставити себе на місце нашого ближнього, вникнути у його потреби і задовольнити потреби ближнього так само як би ми це зробили для себе, якби були егоїстом.

Але християни жодним чином не повинні бути егоїстами. Чи не так?

Сподіваюся, що тепер більш точно описав свою думку!

Хлопці вибачте, будь-ласка, але ви зовсім не праві! В цьому питанні я цілком погоджуюсь з Олесею. Справа в тому, що такі емоційні стани сповнені смутку та безнадійності і такі розлади як дипресія мучили також багатьох Божих служителів часів давнини (Епафродита напр. та багатьох ін.). Такі висловлювання,як наприклад у Сонячника, можуть забирати надію у пригніченої людини і заводити його у стан глибокого смутку та безнадійності. Бог особливо близький до пригніченої людини!
(Йова 34:28) "...бо Він чує благання пригнічених!!!"

У даному вірші одна заповідь: Люби свого ближнього. Інша частина лише пояснювальна, і тут немає ніякого скритого чи філософського змісту. Від того на скільки ти себе любиш не залежить те на скільки ти повинен любити ближнього. Навіть якщо ти себе ненавидиш (як тобі здається), всеодно ближнього зобовязаний любити.
Згідний з Сонячником що Біблія ніде не закликає нас любити самого себе.

Rastin, вибач, але я тебе не зрозумів. Які саме висловлювання здалися тобі такими, що приводять до безнадійності?
Я б ще додав, що коли пригнічена людина забуде про своє "Я", і почне любити інших і робити добро іншим, то будь-який смуток наповниться радістю!

Любити самого себе це вже потім-спочатку потрібно полюбити своїх рідних

це так коли людина знущається з себе через свою нікчемність.
Як приклад - так звані гріхи проти самого себе.


ну це якраз наслідок нелюбові до себе та страху пізнати себе, заглянути вглиб і знайти там порожнечу, готову заповнитись Новим.
Оце й лякає людей - побачити свою пустоту.
Можливість стати іншим вселяє страх втрати того що є, навіть якщо воно не ідеальне, бо інакше не знати як поводитись з новим "я" - Божим.

Взнаки дається явна відсутність "живого вчителя" так би мовити "під рукою" - і люди шукають підміни з гарною обгорткою...

Абсолютно згоден з LMаxom!!!

Admin відключи цього рекламіста!!!!!!!!!!!!!

Людина зрозуміє, ЯК вона любить саму себе тоді, коли її хтось образить, наступить на її самолюбство