БОГОСЛОВ’Я ТІЛА: ВИХОВАННЯ ДО БУТТЯ ЛЮДИНОЮ Крістофер Вест http://www.family-institute.org.ua/down ... 2%20v3.pdf
частина 1Що, якщо б я сказав вам, що ключем до розуміння Божого плану щодо людського життя є
відкинення фіґових листків і споглядання людського тіла – нагого та без сорому? Що, якщо б я сказав
вам, що єдиний спосіб, у який можна побачити невидиму таємницю Бога, це – тільки споглядаючи
людське тіло у його чоловічості та жіночості? Що, якщо б я сказав вам, що сама таємниця
Християнства просто незбагненна, якщо ми не розуміємо значення статевої відмінності та нашого
поклику до статевого єднання?
Ви би напевно подумали, що я дещо одержимий сексом та нагими тілами. Ви би могли навіть
подумати, що я зіпсований нашою поганською, порнографічною культурою. Я можу вас зрозуміти.
Але що, якщо би це сказав вам Папа Іван Павло ІІ?
Справді, це те, що ми – серед іншого – навчилися від першого більшого катехитичного
проекту з понтифікату Івана Павла ІІ, відомого як “богослов’я тіла”. У цій збірці звернень на
аудієнціях, виголошених між вереснем 1979-го та листопадом 1984-го, Іван Павло розвинув те, що
обіцяє бути одним із найтривкіших та найважливіших внесків для Церкви і світу.
Богослов’я тіла є базованою на Священному Писанні призадумою над людським досвідом
втіленості, що як таке, поєднане з еротичним бажанням та нашим прагненням єднання. Воно поділене
на дві основні частини. У першій Папа розвиває “адекватну антропологію”, яка базується на словах
Христа. Для того, щоби мати “повне бачення людини”, ми мусимо звернутися до нашого досвіду
втіленості “на початку” (Мт 19,8), у нашій історії (Мт 5,27-28) та у нашому призначенні (Мт 22,30).
У другій частині своєї катехизи Іван Павло застосовує свій характерний християнський гуманізм до
покликань до целібату та подружжя, а також до моральних питань, поставлених Папою Павлом VI у
його Енцикліці Humanae vitae. Звичайно, у такій короткій статті, як ця, ми можемо подати лише
побіжний нарис актуального змісту Папської революційної катехизи. Почнемо з його головної ідеї.
ТВЕРДЖЕННЯ ПАПИТвердження папи, якщо у них заглибитися, становлять революцію способу розуміння
людського тіла та статевості. “Тіло, і тільки воно, – каже Іван Павло, – здатне вчинити видимим те,
що невидиме: духовне та божественне. Воно було створене для того, щоби перенести у видиму
реальність світу таємницю, скриту у Бога з непам’ятних часів і, отже – бути її знаком” (20 лютого
1980 р.).
Знаю, це – купа вчених слів. Що це означає? Як фізичні, тілесні створіння ми просто не
можемо бачити Бога. Він – чистий Дух. Але Бог бажав вчинити Свою таємницю видимою для нас і
витиснув її у наших тілах, творячи нас чоловіком і жінкою на Свій образ (Бут 1,27).
Функція цього образу – відображати Пресвяту Тройцю, “незбагненну божественну спільноту
[трьох] Осіб” (14 листопада 1979 р.). Таким чином, у драматичному розвитку католицької думки Іван
Павло робить висновок, що “людина стала “образом і подобою” Бога не тільки завдяки своїй
людськості, але й завдяки спільноті осіб, яку чоловік і жінка творять від самого початку”. І Папа
додає: “Від “самого початку” на все це зійшло благословення плідності, пов’язаної з продовженням
людського роду” (там само).
Тіло має “весільне значення”, тому що воно виявляє покликання чоловіка і жінки стати
дарунком одне для одного, дарунком, який вповні здійснюється у їхньому єднанні “в одне тіло”. Тіло
має також “плідне значення”, яке (за Божою волею) завдяки їхньому єднанню приводить у світ
“третю особу”. У цей спосіб подружжя є “первісним Таїнством”, зрозумілим як знак, що вірно уділює
чоловікові і жінці таємницю Божого Троїчного життя та любові, а через них – їхнім дітям, і через
сім’ю – цілому світові.
ПЕРВІСНА ЛЮДИНАЦе – те, що Адам і Єва досвідчували “на початку”. Саме почуття сексуального бажання, як
Бог його створив, було: любити, так як Бог любить – щиро даруючи самого себе. Оскільки таке
покликання до любові є суттю Євангелії, то Іван Павло може сказати, що якщо ми живемо відповідно
до весільного значення наших тіл, то ми “сповняємо справжнє значення [нашого] буття та
екзистенції” (16 січня 1980 р.). Саме тому пристає чоловік до своєї жінки і вони стають “одним
тілом” (пор.: Бут 2,24).
У своїй екзегезі тексту про створення Святійший Отець говорить про ту первісну єдність
статей як про таку, що випливає з людського досвіду первісної самотності. Називаючи тварин,
чоловік зрозумів, що він єдиний усвідомлює самого себе та може свобідно визначати свої вчинки; він
єдиний був особою, покликаною до любові. На підставі цієї самотності – досвід, спільний для
чоловіка та жінки – чоловік відчув еротичне бажання та прагнення єднання.
Якщо серед тварин не було “помочі, відповідної для нього”, то, пробудившись від свого
“глибокого сну”, чоловік негайно заявляє: “Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла” (Бут
2,23). Тобто: “Нарешті це особа, яку я можу любити!” Як він знав, що вона була теж особою,
покликаною до любові? Її наге тіло відкрило таємницю!
Перш ніж стався розлам між тілом і душею, що його спричинив гріх, тіло чинило їх здатними
бачити і пізнавати одне одного “в повному мирі внутрішнього погляду, який витворює ... повноту
інтимності осіб” (2 січня 1980 р.). Вони жили у повній згоді з весільним значенням їхніх тіл і досвід
первісної наготи був незаплямлений соромом (Бут 2,25).
ІСТОРИЧНА ЛЮДИНАВиникнення сорому вказує на радикальну зміну у їхньому досвіді втіленості. Воно вказує на
втрату благодаті та святості. “Первісна людина” уступила місце “історичній людині”, яка тепер
мусить боротися з пожаданням у своєму серці.
Пожадання – це еротичне прагнення, позбавлене Божої любові. Таким чином, навіть якщо ми
тільки дивимося на інших з пожаданням, ми вже вчинили перелюб у нашому серці (Мт 5,28). Слова
Христа, які цього стосуються, суворі. Іван Павло ставить питання: “Чи ми повинні боятися суворості
цих слів, чи, радше, мати довіру до їхнього спасительного змісту, до їхньої сили?” (8 жовтня 1980 р.).
Їхня сила полягає у факті, що чоловік, який їх вимовив – “Агнець Божий, який світу гріх
забирає” (Ів 1,29). Христос помер і воскрес не для того, щоби дати нам ще більше механізмів гріха.
Його смерть і воскресіння були дієвими. Вони ефективно “звільняють нашу свободу від панування
пожадливості”, як це виражає Іван Павло.
Це означає, що якщо ми знову відкриємо наші тіла до “дихання” Святого Духа, то зможемо
досвідчити “справжню глибоку перемогу” над пожадливістю. В тому, що еротичне, ми можемо
наново відкрити первісне весільне значення тіла та жити ним. Таке звільнення від пожадливості є в
дійсності “умовою всякого спільного життя у правді” (8 жовтня 1980).
ЕСХАТОЛОГІЧНА ЛЮДИНАЩо ж можна сказати про досвід втіленості та нашого прагнення єднання в есхатології? Чи ж
Христос не сказав, що у воскресінні ми вже не будемо одружуватися? (Мт 22,30). Так, але це не
означає, що наше прагнення єднання (подружжя) буде знищене. Це означає, що воно буде сповнене.
Таїнства є лише земними знаками небесної дійсності. Якщо ми в Небі, то більше не потребуємо
знаків, які би на це Небо вказували.
Небо є вічним сповненням подружжя між Христом та Церквою. Це – те, для чого ми створені.
Це – найвище прагнення людського серця. І це є те, на що вказує “одне тіло” від початку (Еф 5,31-
32).
Таким чином, у воскресінні тіл ми знову відкриємо – в есхатологічному вимірі – те саме
весільне значення тіла у зустрічі з таємницею живого Бога лицем до лиця (див.: 9 грудня 1981 р.).
“Це буде цілковито новим досвідом, – каже Папа, – але воно жодним чином не буде відчужене від
того, у чому людина брала участь від “початку”, ані від плідного значення тіла і статі” (13 січня 1982
р.).