Звичайно! Цілком згоден з тобою Тарас. Адже ми служимо Богові, а не навпаки

Трохи з тобою не згоден Братик. Смиренний не каже "я ніщо", адже таке мислення може бути фатальним для почуття власної гідності людини! Тиск і пригнічення - це один з методів, які використовує Сатана, а він є Божий противник. Тому нам потрібно остерігатися такого мислення.
Смиренний швидше каже - "я підкоряюся" , "нехай діється Твоя воля, а не моя". І тут мова швидше йде про ДОБРОВІЛЬНЕ підкорення, а звичайно ж не про приниження чи самобичування.

Я б не сказав, що Братик неправий в тому, що смиренний каже "я ніщо", "я - прах земний" тощо, але у всьому Господь. Адже у Біблії ми знаходимо приклади смирення народу Божого. У дні смирення люди роздирали одежі свої і посипали попелом голову свою. Звичайно, смирення полягає не у зовнішніх атрибутах, але таким чином той, хто смиряється, визнає себе ніщівним, тобто вбиває своє "Я", свої забаганки, і повністю підпорядковує себе волі Божій, з чим власне я і погоджуюся з Растіним.
Для прикладу хочу привести цитату з кн.Ісаї 64:8 Тепер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі чин Твоєї руки!
То ж смиренна людина визнає себе порохом земним, глиною в руках ганчара, тобто таким якого створив Бог і повністю пластичним, тобто готовим бути таким і тим як хоче Господь, а не я.

Растіне, якщо "смиренний" каже "я підкоряюся", але має високу думку про себе, то будь певний, що підкоряється він не волі Божій, а своїй волі, яку він ототожнює з волею Бога. Сказати "я ніщо" перед Богом зовсім не означає приниження, бо в порівнянні з Богом ми не можимо себе міряти, перед Богом ми ніщо. А сатана якраз, навпаки, звів Адама тим що сказав йому "ти рівний Богу".

Я хочу сказати, що Ви звичайно ж праві, і наша незгода тут полягає тільки в невеликих деталях. Я ні в якому випадку не буду сперечатися. Скажу тільки що я тут наголошував на ДОБРОВІЛЬНОМУ служінні Богу. Тобто на служінні виключно із почуття ВДЯЧНОСТІ, а не з якихось інших спонук. Тому й смирятися перед Богом потрібно виключно із почуття вдячності за його турботу про нас. Людина яка не відчуває цієї вдячності, просто буде робити насильство над собою, і таке смирення не принесе користі. Тому я би назвав таке смирення - "Лжесмиренням".
Коротко відповім також Сонячнику: "піщинки земні" і "ніщо" це різні речі. Сам бо Бог створив нас на свою подобу, а Бог далеко не є "ніщо"... Чи ж не так? Отже і ми не є такими. Порівняно з Богом ми справді як ті "піщинки земні" але ми далеко не "ніщо" в його очах! Хіба Богові би було потрібно, щоб йому служило "ніщо"?!

До речі, Братик мені дуже сподобався твій приклад про вівцю!

Так, Растіне! В Божих очах ми є його творивом, але в моїх очах - я лише та глина, з якої ліпить Господь те що йому до вподоби!
Тобто суть смирення в тому, щоб вважати себе не своїм, а повністю Божим. Тобто не моя, а Божа воля нехай діється в нас.

І правильно ти кажеш, що Богу не потрібно, щоб йому служило "ніщо", але Бог хоче щоб ми були тою смиренною глиною з якої Він буде ліпити те, що Йому довподоби. А коли глина скаже: ні, я хочу бути таким чи таким горшком, я хочу робити те чи інше, то це є ознакою гордості.

До речі, тут на форумі є тема про самооцінку, точніше "Комплекс неповноцінності", де було подібне обговорення.
Кажучи відверто, мені здається, що ми часто путаємо дві обернено-пропорційні міри:
1) те що ми є у власних очах;
2) те що ми є у Божих очах.
Дуже добре, коли перше прямує до нуля, а друге прямує до максимуму (ознака смиренності), або якщо навпаки - це гордість. Іншого бути не може, бо Бог гордим противиться.

Я намагаюся запевнити, що християнин не повинен рости в своїх очах, а краще в очах Божих. Як написано: Чи ти бачив людину, що мудра в очах своїх? Більша надія глупцеві, ніж їй. Пр.26:12

Думаю, по поняттях ми дійшли згоди. Залишилось лише теорію втілити в практику.

Я би ще поправився, що смирення можна досягнути лише тоді, коли ми усвідомимо, що ми без Бога ніщо. Тобто все що ми маємо - не наші заслуги, а Божий дар.

Так, сьогодні я врешті зрозумів Братика. Не ми є "ніщо", а наші бажання які не узгоджуються з Божою волею є - "ніщо"! У порівнянні з тим що ми можемо отримати, якщо будемо "слухняною глиною в руках Гончара" все інше є справді "ніщо"! (прочитайте Филипян 3:8)

Дякую також Братику за слушну пораду! Справді буду так робити. Бо по суті горда людина не каже "Я-щось", а швидше: "Мої (власні) бажання - є ЩОСЬ!". Тому буду уникати такого складу розуму і узгоджувати свою волю з Божою, завжди роздумуючи над нею.

Смирення це тодi, коли ми змиряэмося з усiм, що посилаэ нам Небо: добре чи погане, чи непонятне.

1. А скажіть, будь ласка: в ситуації, коли я не погоджуюся з думкою когось "вищого" по рангу(батьки, регент, чоловік, директор...) та намагаюся довести свою точку зору - це гордість?
2. В такій ситуаціїї "смиритись" - це промовчати чи прийняти позицію тієї людини (внутрішньо)? Що є смиренністю в таких випадках?

Ні, я думаю, що це не гордість. Я сам дуже часто не погоджуюся, поки не зрозумію достеменно. Поки не зрозумію сам, не погоджуюся. У навчанні я часто не погоджувався з вчителями, викладачами, і намагався довести свою точку зору, і знаю тепер, що вони були не праві. Єдине, що я зрозумів з цього всього, що не завжди потрібно доводити свою точку зору. Найкраще просто не погодитися, але промовчати.

Свою точку зору можна викласти лише в тому випадку, коли запитають, поцікавляться, коли готові вислухати.

Тепер, коли я не погоджуюся, то не сперечаюся, однак можу сказати, що я не розумію цього. І це правильно. Нехай спробують тобі пояснити... А коли пояснюватимуть, то можливо й самі зрозуміють, що не праві. Я думаю, що смирення - це власне промовчати і визнати, що не розумієш цієї позиції. А поки не зрозумієш, то не можна прийняти. Це моя власна думка.

Якщо мені хтось каже щось зробити, то перш за все я повинен зрозуміти мотив завдання. Якщо зрозумів і погодився, що це добре, то приступаю до виконання. Якщо не зрозумів, що це добре, то не можу робити того, що не розумію. А хто має сумнів, коли їсть, буде осуджений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх. (Рим.14:23)

І взагалі, я думаю, що потрібно все перевіряти. Усе досліджуючи, тримайтеся доброго! (1Сол.5:21), Допевняйтеся, що приємне для Господа (Еф.5:10), навіть ап.Іван каже: Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони... (1Iван.4:1) Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий! (Гал.1:8)
Не можна все приймати, але все потрібно перевіряти, чи угодно це Богу.

Смирення - це приборкування свого "Я". Розумніше, звичайно, промовчати, якщо ваша незгода може викликати конфлікт, або неприйняття. Якщо начальник прислухається до іншої думки, то її потрібно висловити. Можна її висловити в будь-якому випадку, але не нав"язливо, так, щоб ціль вашого зауваження було прийняття керівником правильного рішення, а не звеличення себе. Звичайно, промовчати - не означає прийняття неправильної, з вашої точки зору, позиції. Якщо ваша позиція правильна, міняти її не можна.