|
Ці може від Бога...
Історія одного контакту.
...Я сидів у машині, що повернута радіатором в сторону сходу сонця, і раптом побачив, як через гребінь пагорба піднімається червоно-жовтогарячий згусток. Спочатку я навіть подумав, що це пожежа. І тільки коли з'явився купол, зрозумів, що це таке. Серце готове було вистрибнути з грудей. Потім уже я зміг розглянути цей величезний диск, що завис над пагорбом.
Я тремтів від хвилювання і, щоб зняти краще, поклав руки на кермове колесо і сфотографував об'єкт, коли він піднявся над рослинністю, освітивши її рівним жовтогарячим світлом...
По частоті згадувань "літаючі тарілки" уже стали об'єктом статистики. Але люди давно виробили скептичний спротив стосовно повідомлень про явища подібного роду: поки пілоти "тарілки" не дадуть інтерв'ю по телебаченню і не пред'являть юридично бездоганних доказів свого неземного походження, - доти ніякі нові свідчення не похитнуть броню скептицизму... і доти, поки хтось сам не побачить Чудо.
Але Чудо не є для кожного - і що за дивна логіка в цих прибульців? Що ж, тим цікавіше свідчення тих, з ким це відбулося. Нехай вони не дуже зв'язкові, нехай вигадливі, фантастичні - але вони все рівно цікаві. Тим більше, якщо вони підтверджуються фотознімками. І тим більше, коли непідробність цих фотознімків підтверджується спецслужбами і такими організаціями, як НАСА...
Мексиканцеві Карлосу Діасу чудо довелось не тільки побачити, але і зняти. І не тільки зняти...
Коли мені було сім років, я побачив перший НЛО. Перше ж фото цього об'єкта я зробив у жовтні 1979-го.
Ми жили в районі Мехіко Койоакане. Об'єкт з'являвся три дні підряд у той самий час. На четвертий день я підготувався: встав заздалегідь, дістав штатив і камеру. Який же я був щасливий, коли він з'явився, як на замовлення!
Наступна зустріч була в червні 1989 року на пагорбі Ахуско на південь від Мехіко. Я працював фотографом, і один журнал дав мені завдання зняти красивий схід. Камера була в мене в руках, коли з'явився НЛО.
Він зринув через пагорб як вертоліт.
Коли НЛО виявився прямо переді мною, уся машина затремтіла. Мотор у неї в цей час працював, і фари горіли, тому що я боявся сидіти один у машині в пустельній місцевості. Але раптом фари на мить стали яскравіші, а потім згасли. Мотор теж стих.
Об'єкт був ще видимим, але знімати з машини я його вже не міг. І тоді я вийшов назовні і зробив ще 15 знімків.
Мною оволодівали дивні почуття. Тому, опинившись у лабораторії, я попросив хазяїна дозволити мені бути присутнім при проявленні моїх слайдів. Переглянувши їх, я зрозумів, що не став жертвою галюцинацій. Те що я пережив, було реальністю! І доказ був у мене в руках. І аналізи, проведені пізніше фахівцями НАСА, виключили імовірність фальсифікації.
У наступні тижні я неодноразово повертався на те місце в надії, що об'єкт з'явиться знову, але він появився тільки через два місяці. І тоді відбувся мій перший контакт...
Я піднімався на пагорб по шосе на Ахуско південніше Мехіко-Сіті. Хмарність підсилилася, я запалив фари, хоча було тільки біля шостої вечора. Почався дощ. Коли я вибрався на пагорб, лило "як з відра". Але з пагорба було видно все плоскогір'я, на якому лежить наше гігантське місто. І знову я помітив між ялицями цей дивний жовтуватий відблиск.
Я пішов скрізь туман через підлісок прямо до світла. Довелося пробиратися між скель, дощ хлестав по каменях, а я все брів і брів до цього світла, що зависло над лісочком. Бог мій, він був реальністю, цей об'єкт, що складається зі світла! Я підняв очі й у цей момент відчув, як хтось торкається моїх плечей. Потім знепритомнів.
Коли я знову отямився, то знаходився на тому ж місці. Було достатньо темно. У темряві я майже навпомацки добрався до машини. Ввімкнув світло й тут побачив поруч ще один автомобіль.
З нього вийшов молодий чоловік приблизно мого віку, років двадцяти трьох, і заговорив незвичайним тихим голосом: "Завтра ранком ми знову зустрінемося на розвилці траси. Тоді ти довідаєшся, що з тобою відбулося". Я тільки зміг видавити із себе: "Дякую"...
А потім відбулося те, що перевернуло все моє подальше життя.
Ми зустрілися з незнайомцем, і він розповів мені про речі, які я донині не можу зробити повним надбанням громадськості. Але з того самого дня почалася моя дружба з цими незвичними сутностями. І ця дружба триває вже без малого сімнадцять років.
Перед контактом я відчуваю якесь поколювання в області сонячного сплетіння... Знаєте, як буває, коли сильно закоханий у когось. І це відчуття нерідко будить мене серед ночі. І тоді я знаю, що відбудеться зустріч. Іноді вони є в образі людей, іноді - як світлі сутності.
Коли вони як люди, їх практично не відрізнити від нас, тільки шкіра ніжніша - як у дитини. Вони сказали, що ще в давнину так запрограмували свій генетичний розвиток, що зараз практично від людей не відрізняються - їм так легше вільно жити поруч з нами.
Вони дуже давно живуть серед нас. Та молода людина, з якою я зустрічався, є завідуючим дитячого садку. Діти для них - святе.
Але, хоча вони і живуть серед нас, думають, звичайно, не так, як ми. Вони намагаються встановлювати контакти з нормальними, розумно думаючими людьми зі стійкою психікою. Папери, заяви, політика їх не хвилюють.
Один раз, гуляючи з одним з них по стежинах Тепоцлана, я запитав, звідкіля вони до нас прибули. Він посміхнувся, потім поклав руку мені на плече і сказав: "Карлос, яке це може мати значення? Головне, що ми тут. Я можу назвати тобі будь-яку зірку, сузір'я, туманність, але навіщо?"
Мені така відповідь сподобалася.
Так само, як ми відкриваємо для себе всі нові таємниці Всесвіту, так і вони тисячоліття назад наткнулися на нас. Почали спостерігати за еволюцією життя на Землі. Вони сказали, що не очікували настільки швидкої еволюції людини на Землі. Усе стається як би бігцем.
І зараз "бігцем" ми направляємося до екологічної кризи. Але вони обіцяють, що не дадуть нам загинути. Помилки ще можна виправити.
Мене нерідко запитують, чи здійснював я з ними польоти на їхньому літальному апараті. Так, робив, і багато разів.
А що в них за космічний корабель? Це корабель зі світла. Коли об'єкт стояв переді мною, я міг рукою пройти крізь його "обшивку". Витягши руку назад, я не зауважував у ній ніяких змін. Заходив туди і все навколо світилося жовтим. Це світло в мене зараз в очах.
Там, у них у кораблі, я нічого, крім світла, не бачив, хоча і відчував, що вони там. Було так яскраво, що спочатку я намагався прикрити очі долонями, але знову - нічого, крім жовтого світла. Більш того, моя власна рука один раз пройшла через голову, що перестала бути матерією в нашому розумінні цього слова!
Що головне я взяв з моїх контактів? Знання про любов, яку вони несуть до прояву всього живого на Землі. І це вразило мене більш за все...
|
Вхід
Реєстрація
Допомога
Пошук
