окрім смирення перед Богом (про що швидше тут розмірковували), важливим є і смирення перед людьми. смирення і покора... трохи незрозуміло чи це синоніми чи все ж таки мають трохи різні значення, та важливіше цього прагнути і досягати в Христі Ісусі. і так, яскраво це видно в посл. ап. Павла до Ефесян (5 і 6 гл.). спочатку пише коритися один одному в Христовім страху, потім, щоб дружини корилися чоловікам; діти - батькам; раби - панам. а також коритися вищій владі (Рим. 13) в посл. ап. Петра ще таке є доповнення, щоб молодші корилися старшим (пастирям/пресвітерам). я собі думаю, чому так це важливо в Божих очах, адже смиренним Він дає благодать?.. мабуть, що Сам Бог-Син подав нам приклад покори і смирення, як перед Богом-Отцем так і перед людьми. смиренна людина розпинає свою плоть, зрікається себе і свого "я", вона легко піддається під Божу руку, під Його формування характеру, під виконання Його волі. і така людина може виконати закона Христового: носити тягарі інших, всіх вміщати, прощати, любити, терпіти, нічого не вважати за своє, не шукає свого. Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Фил.2:3-4 ох.. легко писати. хай Бог нам поможе бути смиренними. та є такі моменти, коли ти хочеш дійсно послужити, бути слухняним, а той інший бачить і спеціально це використовує вигідно для себе, щоб напр. нічого не робити. в таких випадках важко бути покірним.. як бути в такому випадку?.. у рос. перекладі замість "покора" пише "смиренномудрие" (а грецький підрядковий "смиренномыслие"), ніби йде натяк на мудру покірливість. чи то я вже в якусь філософію заліз?
«... може змилується Господь...» (Ам.5:15) «А коли хто не має Христового Духа, той не Його.» (Рим.8:9)
|