Одного разу осел фермера впав у криницю. Він почав сильно кричати, щоб йому допомогли. Фермер прибіг і задумався, як його звідти витягнути. Він почав роздумувати: "Осел мій вже старий, йому недовго залишилось... я все одно збирався нового купувати... криниця також висихає, потрібно нову робити... Візьму та й закопаю осла в криниці, тут глибоко, не буде чути неприємного запаху..." Пішов покликав сусідів, щоб допомогли йому. Всі дружно взяли лопати і почали засипати землю в криницю. Осел відразу зрозумів у чому справа і почав кричати, але через деякий час він притих. Фермер заглянув у криницю, щоб глянути, що там і дуже здивувався - кожну груду землі, яка падала ослу на спину, він скидував собі під ноги і топтав. Дуже шидко осел показався наверху і вискочив з криниці.

В житті нам часто зустрічається багато бруду, а кожний новий день буде посилати нам нову і нову порцію. Кожного разу, коли на тебе буде падати груда землі, стряхни її з себе і піднімайся вверх, тільки так ти зможеш вибратися із криниці. Головне - не зупинятися і не здаватися.

Три сита
Якось прийшов до Сократа молодий чоловік, який був дуже схвильований.
- Гей Сократе, ти чув, що витворив твій друг? Я повинен тобі це розповісти.
- Зачекай-но, - перебив його мудрець, - чи те, що ти хочеш мені сказати, ти пересіяв через три сита?
- Три сита? – запитава той здивовано.
- Так. Давай подивимось, чи те, що ти хочеш мені сказати пройде через три сита.
Перше сито – це правда. Чи ти впевнений, що те, що ти хочеш мені розповісти є правдою?
- Ні, я чув про це від інших.
- Так, так! Але, напевно, ти пересіяв це через друге сито – добро. Чи те, що ти хочеш розповісти мені про мого друга є добрим?
- Ні, ні, навпаки, - вагаючись сказав той, - воно погане.
- Ну тоді давай візьмемо третє сито – необхідність. Чи так вже й необхідно мені знати про те, що ти хочеш розповісти?
- Та ні, аж такої необхідності нема…
- Отже, - усміхнувся мудрець, - якщо те, про що ти хочеш мені розповісти не є необхідним, не є добрим і ти не впевнений, що це дійсно правда, то забудь про це і не обтяжуй ні себе, ні мене.

Власні тріщини
Один чоловік найнявся водоносом до багатого пана. Він кожного дня на коромислі приносив два великі горщики води. Але один з горщиків мав тріщину. В той час як іншому нічого не бракувало і він до кінця подорожі був наповнений водою, тріснутий приходив заповнений лише на половину.
Так продовжувалося протягом двох років. Кожного дня водонос приносив тільки півтора горщика води до панського дому. Очевидно, повний горщик пишався своїми досягненнями. А бідний тріснутий горщик страждав від своєї недосконалості. Він міг виконувати тільки наполовину ту справу, для якої був створений.
Після двох років, котрі видалися йому втраченими намарно, він біля струмка промовив до водоноса:
- Я відчуваю сором і хотів би перед тобою відкритися.
- Чому? – запитав водонос – Чим ти засоромлений?
- Тим, що протягом двох останніх років я приносив тільки половину води, бо на шляху до панського дому через тріщину в моєму боці вона виливається. Це через мене ти повинен більше трудитися і не отримувати належної платні за свою працю.
Водонос, співчуваючи старому тріснутому горщику, відповів:
- Сьогодні, коли ми будемо вертатись, зверни увагу на ті гарні квіти, що на шляху.
І справді, коли вони простували шляхом, старий тріснутий горщик зауважив на дорозі гарні польові квіти і це його трохи розвеселило. Але в кінці він знову впав у відчай, бо був наполовину порожній, і попросив прощення у водоноса. А водонос сказав до горщика:
- Чи ти зауважив, що квіти були лише по одній стороні дороги? Це тому, що знав я про твою тріщину і скористався з неї. Я посіяв насіння квітів по твоїй стороні, і кожного дня, коли ми верталися від струмка, ти поливав їх водою. Два роки я збирав ці квіти і прикрашав ними стіл мого пана. І якби ти не був таким, яким є, не мав би він такої краси у своєму домі.

Кожен з нас має свої власні тріщини. Всі ми є надтріснутими горщиками. Але Господь, якщо ми Йому це дозволимо, зможе використати наші тріщини для прикраси Свого дому. В Божому задумі не марнується нічого. Якщо ми хочемо бути однією парафією і служити одні одним, згідно з Божим покликанням, Він промовляє до нас: “Не бійтеся своїх тріщин. Визнайте їх і дозвольте Мені використати їх для прикраси Царства. Сміливо йдіть вперед, знаючи, що в вашій слабості проявляється Моя сила!”

Якось під вечір, коли мама поралася на кухні, до неї підійшов одинадцятилітній син з аркушем паперу в руках.
Прибравши вигляду офіційної особи, хлопчик подав списаний лист мамі. Витерши руки до фартушка, мама почала читати:
РАХУНОК ЗА МОЮ ПРАЦЮ:
За замітання подвір'я - 5 грн.
За порядок у моїй кімнаті -10 грн.
За купівлю молока - 1 грн.
Догляд за сестричкою (три полудні) -15 грн.
За дворазове отримання найвищої оцінки- 10 грн.
За винесення сміття щовечора - 7 грн.
Разом - 48 грн.
Закінчивши читати, мама лагідно глянула на сина, її вираз заполонили спогади. Вона взяла ручку і на зворотньому боці аркуша написала:
За те, що носила тебе у своєму лоні 9 місяців — 0 грн.
За всі ночі, які провела коло твого ліжечка, коли ти був хворий - 0 грн.
За ті всі хвилини, коли заспокоювала і втішала тебе, аби не сумував - 0 грн.
За всі сльози, що витирала з твоїх очей - 0 грн.
За все, чого тебе вчила кожного дня - 0 грн.
За всі сніданки, обіди, підвечірки і вечері та канапки до школи - 0 грн.
За життя, котре присвячую тобі кожного дня - 0 грн.
Разом - 0 грн.
Закінчивши писати, мама, ніжно посміхаючись, подала листок синові.
Хлопчик уважно прочитав написане, і дві великі сльози покотилися по його щоках. Він перегорнув листок і на своєму рахунку написав: "Заплачено", потім обхопив маму за шию і притулився, ховаючи обличчя.

Коли в особистих і родинних стосунках починають з'являтися розрахунки, все закінчується недобре. Любов —безрозрахункова, інакше її не існує.

Одного разу чоловікові наснився сон. Ніби Ісус каже йому: "Я прийду до тебе завтра в гості". Проснувшись зранку, чоловік жваво почав прибирати в хаті та готувати гостину. Коли скінчив все, сів чекати на Ісуса. Тут почувся дзвінок у двері. Він швидко кинувся відкривати двері та побачив не Ісуса, а стареньку бабусю, яка просила пару копійочок. Довго не думаючи, він відправив її з нічим, мовляв: "Не тривож мене я Ісуса чекаю". Пройшло кілька годин і знов пролунав дзвінок у двері. Тепер на порозі стояв чоловік на милицях, який просив про фінансову допомогу на операцію ноги. Та чоловік відмовив йому кажучи: "В мене немає часу, зараз Ісус має прийти до мене". Ввечері дзвінок пролунав втретє. Чоловік мерщій побіг відкривати двері та побачив на порозі маленького хлопчика, який просив їсти. Чоловік, як і раніше відмовив йому: "Я не можу дати тобі їсти, може Ісус прийде голодний? Що тоді я Йому дам?" Прийшла ніч. Чоловік пішов спати так і не дочекавши Ісуса. Тай сниться сон йому. Побачивши увісні Ісуса, питає Його: "Чому ти не прийшов до мене сьогодні? Я тебе весь день чекав". Ісус відповів: "Я приходив до тебе тричі, та ти не прийняв мене".

Зайшов солдат в столову, перед їжею встав помолитись. Побачив це генерал і каже:
- Що молишся?
- Молюсь.
- То молися собі в душі.
Солдат запитує:
-Товариш генерал, ви курите?
-Курю.
-То куріть собі в душі!

Розповідають про одного, так названого, оптиміста з Нью-Йорка...
Він упав з 56 поверху Вулвордської будівлі. На тридцятому поверсі хтось чув як він, падаючи, казав "Oll right", тобто "поки все добре" .
Чи не буває так і у нашому житті? Люди з великою швидкістю летять у безодню і кажуть, що все добре і навіть прекрасно...

Одного разу вчитель спитав своїх учнів:
-Чому розгнівані люди кричать?
-Кричать, бо втрачають терпіння,- відповів один з учнів.
-Але чому кричать до тих, хто поруч?
-Кричать, бо хочуть, щоб їх почули,-пролунала відповідь.
Учитель спитав:
-Отже, неможливо спокійно розмовляти?
Було чимало інших відповідей, але жодна не задовільнила вчителя. Тоді він сказав:
-Знаєте, чому розгнівана людина кричить? Отож, коли двоє сваряться, їхні серця дуже далеко віддаляються одне від одного. Щоб здолати ту віддаль, треба кричати- тоді тебе почують. Що більше люди розгнівані, то голосніше змушені кричати, щоб почути одне одного. А що буває, коли двоє закохані? Вони не кричать, а шепочуть. Чому? Бо їхні серця дуже близько. Віддаль між ними така маленька, що їхні серця розмовляють пошепки. А коли любов дуже сильна, не потрібен навіть шепіт, достатньо лише погляду. Їхні серця дуже добре розуміють одне одного.
Наостанку вчитель додав:
-Якщо сперечаєтеся, не дожволяйте вашим серцям віддалятися, не кажіть слів, які ще більше їх віддалили б. Віддаль може стати такою великою, що серця вже ніколи не знайдуть зворотньої дороги. Є надійний спосіб, за допомогою якого можна припинити сварку: сваріться міцно обіймаючись!

Жила колись Усмішка, яка мандрувала світом. Це була щира, радісна Усмішка. Була щаслива так, як може бути щаслива усмішка, і час від часу наспівувала.
Одного дня прийшла до містечка, в якому рух був особливо напружений, мешканці також не знали спокою. Усмішка чемно стояла біля переходу, чекаючи на зелене світло, коли раптом дві машини зіткнулися. Різко загальмували біля краю хідника. Дверцята відчинилися і з першої машини вибіг чоловік з грізним виглядом. Раптом Усмішка з'явилась на його обличчі і воно проясніло. Розгнівана жінка, яка вийшла з другої машини, зціпивши зуби, здивовано зупинилася. Потім також усміхнулася.
-Вибачте, то моя вина, - сказала.
-Нічого, буває, - відповів чоловік.
Усмішка продовжила свою мандрівку.
Викликала солодку усмішку у працівниці на пошті, а люди по черзі почали розмовляти приязно.
Промайнула по обличчю вчителя, і учні почали уважно його слухати.
Затрималась на лиці професора в клініці, і хворі почулися краще.
Потім дійшла до керівника закладу, до касирки у супермаркеті, до чоловіка, котрий повертався додому, до двох хлопчаків, які ворогували між собою.
Увечері Усмішка поїхала з містечка. Почувалася трохи втомленою, але містечко було щасливе.
Усмішка є світлом, яке проходить крізь вікно твого обличчя і каже людям, що твоє серце вдома.
Отож, усміхніться!.. Ще раз!
Показний і гарний плід, який перестав усміхатися, перетворився на сушену сливку!

-Давай, зробимо війну,- сказав один хлопчик іншому, - як дорослі це роблять.
- Я не знаю,як це війна робиться, -відповів хлопчик на пропозицію друга.
-Та ж я тобі покажу, - сказав перший. - Ось я тут покладу камінь і скажу: цей камінь - мій! А ти кажи: ні, він - мій! - і так почнеться сварка, а потім війна.
Камінь поставили і перший хлопчик сказав:
- Цей камінь - мій!
- Ні,- відповів інший,- здається мені, що він мій.
- А я кажу тобі, що це мій камінь! - закричав перший.
- Якщо це твій, так візьми ж його собі, - відповів останній, і на цьому сварка була закінчена і війни не відбулось.
Нажаль не всі конфлікти так швидко закінчуються. Часом через дрібницю зривається, дійсно, ціла війна з усіма її збитками. Хай дасть Господь усім нам духа миру і поступливості.
Поступитись - це перемогти того, кому поступаєшся.

Встреча с Розой
Один моряк был в плавании несколько лет. И всё это время он получал письма от некой женщины которую звали Роза. Они были из одного небольшого городка но при этом не были знакомы, потому что общались только письмами. Их переписка началась случайно первое её письмо по ошибке попало не к тому адресату. Он из вежливости написал ей ответ. Между ними сразу вспыхнул некий огонёк словно встретились две родственные души.
Когда его плавание подходило к концу, они договорились, что она будет встречать его на берегу. "Ты легко узнаешь меня - писала она - в моих руках будет красная роза."
Моряк с нетерпением ждал назначенной встречи. Но вместе с тем сильно волновался. Он даже не представлял, какой окажется его избранница.
И вот он стоит на палубе корабля и вглядывается в лица встречающих людей. И он заметил женщину с красной розой в руках. Ей оказалась дама преклонного возраста, где-то лет шестидесяти. "Боже да она же мне в матери годится!" Первой мыслью было убежать куда-нибудь. Неподходить! Не признаваться! "Она же не знает как я выгляжу, мне легко удастся пройти незамеченным!"
Но тут он вспомнил все письма, которые она писала ему. Сколько теплоты, сколько нежных слов было в них. Он набрался мужества и подошёл к этой женщине:
- Здравствуйте - сказал он дрожащим от волнения голосом. - Очень рад нашей встрече, Роза!
Женщина улыбнулась и ответила:
- Здравствуйте, я тоже очень рада! Но я не Роза.
Она обернулась. сзади неё стояла красивая молодая девушка.
-Я очень рада! Роза - это я.
И она объяснила моряку, что специально попросила эту пожилую даму держать в руках розу. Если бы моряк неподошёл, то всё было бы кончено. Но так как он подошёл теперь он знает всю правду.
Всякая любовь истинна и прекрасна по-своему лишь бы только она была в сердце, а не в голове.

Как-то два друга много дней шли в пустыне.
Однажды они поспорили, и один из них сгоряча дал пощёчину другому. Его друг почувствовал боль, но ничего не сказал.

Молча он написал на песке: "Сегодня мой самый лучший друг дал мне пощёчину".

Друзья молча продолжали идти и через много дней нашли оазис, в котором они решили искупаться. Тот, который получил пощёчину едва не утонул и его друг его спас.

Когда он пришёл в себя, то высек на камне: "Сегодня мой самый лучший друг спас мне жизнь".

Тот, который дал пощёчину и спас жизнь своему другу спросил его:

- Когда я тебя обидел, ты написал на песке, а теперь ты пишешь на камне. Почему?

И друг ответил:
- Когда кто-либо нас обижает, мы должны написать это на песке, чтобы ветры могли стереть это. Но когда кто-либо делает что-либо хорошее, мы должны высечь это на камне, чтобы никакой ветер не смог бы стереть это.

Научись писать обиды на песке и высекать радости на камне. Оставь немного времени для жизни! И пусть тебе будет легко и светло...

Пробачте, що російською

Однажды женщина попала в магазин где продавцом был Бог.
— Господи! Это Ты? — воскликнула она с радостью.
— Да, это Я, — ответил Бог.
— А что у Тебя можно купить? — спросила женщина.
— У меня можно купить всё, — прозвучал ответ.
— В таком случае дай мне, пожалуйста, здоровья, счастья, любви, успеха и много денег.
Бог доброжелательно улыбнулся и ушёл в подсобное помещение за заказанным товаром. Через некоторое время он вернулся с маленькой бумажной коробочкой.
— И это всё?! — воскликнула удивлённая и разочарованная женщина.
— Да, это всё, — ответил Бог. — Разве ты не знала, что в моём магазине продаются только семена?

Заставляет задуматься.
Парень каждую ночь перед сном писал своей любимой девушке сообщение: Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ!;!! В одну ночь ей приходит SMS: но она промолвила ";Устала уже читать каждую ночь одно итоже";и легла спать так и не прочитав эту SMS. На утро звонит мать парня и говорит :" Он погиб..." девушка бросается, берет телефон и открывает SMS: Родная...я вблизи твоего дома..попал в аварию..тяжело, трудно дышать...кажется..я умираю... последнее моё желание увидеть тебя прошу... приди...

Место для Бога.
В Калифорнии пару лет назад хоронили 4-х молодых ребят. (об этом писали все русские газеты) Был воскресный день, 10 часов утра, в одной семье отец говорит: «Сынок, пошли в церковь», а сын отвечает «Батя, перестань, надоел своими разговорами о своем Боге». Он вышел на улицу, где его ждал друг, сел за руль. В это время подошел отец и сказал: «Сынок, подожди минутку, я хочу помолиться, чтобы Бог был вместе с вами». На заднем сидении машины этого мальчика сидели две девочки по 17 лет. Тут сын отцу говорит: «Ты же видишь, батя, у нас все места в машине заняты, для твоего Бога место только в багажнике». Вся эта компания весело засмеялась, и они рванули на озеро. Но Бог поругаем не бывает. И вот они несутся. Вдруг на ближайшем перекрестке, откуда не возьмись, перпендикулярно едет огромный грузовик, которому зеленый свет светофора, а они хотели проскочить на красный. Когда в них врезался грузовик, багажник, в который они «посадили» Бога, обрезало, словно автогеном, и он отлетел в сторону без единой царапины, а всех этих четверо ребят – всмятку. Хоронили в закрытых гробах… Вот так и в нашей жизни — Бога садим в багажник, а сами летим куда-то, за чем-то...А Богу место не в багажнике, а в наших сердцах!