Брати, сестри я радий бути з вами на цьому форумі Слава Ісусу ! Я б хотів щоб ми поговорили в цій темі кожен про своє життя , історію в якій Господь допоміг, укріпив віру, явив милість ! Я думую це буде нам всім на збудування не залежно від конфессій Ісус любить нас !

Так, Господь справді чудний і дивний!
Господь чує молитви всіх і допомагає тим, хто надію покладає на Бога!

Ось коротенька історія із життя моєї сім'ї, і таких історрії є дуже багато.
тато був тут з нами, мама поїхала в Італію, татові було дуже погано самому і одного разу по телефоні він сказав:
давай одного ддня, у одній і тій самій годині ти в Італії(до мами казав), а я тут в Укр. будемо дивитись на Сонце і молитись до Бога щоб Він поміг нам перетерпіти той час розлуки. Настав той день, в Укр, і Італ. було хмарно цілий день, моя мама собі була подумала: от не повезло, і треба було такий день сказати. Но все ж таки прийшла та година, і моя мама вийшла на балкон, а тато став біля вікна, і.............. в ту саму хвилину і в Італії і в Україні, хмари в тому місці де було сонце розійшлися.
Можна сказати що збіг, але щоб у двох місця розійшлися в одну хвилину. Сонце вийшло тіки на декілька хвилин, і потім вже до вечора було хмарно. Такого не могло бути випадково. Та взагалі, такого як випадково в житті нема нічого, все стається для чогось, все.

[quote="Віталек"]Ось коротенька історія із життя моєї сім'ї,
Слава Богу дуже інтерена історія ! Господь чує наші прохання, і чи в Італії чи в нас Бог той самий Дякую

Привіт ! Я хочу коротко описати своє життя до того, як в нього увійшов Христос і змінив його
Мені 20 років я живу у місті Тернопіль ,Україна . Моє життя завжди проходило в цьому прекрасному місці !
З малечку мав багато друзів і ріс як всі діти! Батьки мої Християни як і вся родина, але коли я почав більше пізнавати
світ я почав розуміти, що він не такий, добрий , що в ньому багато зла і що люди бувають дуже жорстокі ! В сім ї виховували добре з моралью і чесністю, але світ, компанія помаленьку мене втягнули і я пристосовувався до друзів...
З 15ти почалися проблеми я не слухав батьків , вживав алкоголь згодом , куріння, роспусні справи в компаніях (часто приходив побитий і чуть не ломали носа ) .
Так я ріс і почав шукати ціль в житті , я хотів полюбити якусь дівчину, сильно і триматися тільки її , але всеж таки роспуста завжди робила своє і дівчат було в мене багато . Так і в цьому я розчарувався, почав думати що любов справжня не буває !
У 16 я почав писати електронну , клубну - танцювальну музику , був сильно захоплений і у мене появилась ціль в житті.
Було дуже багато праці, але я був упевнений що з цього щось буде, згодом я почав цим жити ! Я працював по 6, 8 годин у день, пропускав заняття у школі,так було 3 роки ! Появився інтернет у дома і я почав виходити на відомих діджеїв і показав свою музику ! Багатьом дуже сподобалося і за мене взявся один діджей з нашого міста із самого популярного і найбільшого нічного клубу Алігатора ! Я Був щасливий всі друзі також !
Згодом почалися серйозні роботи які слухали діджеї різних країн і я почав продавати музику в інтернеті через лейбли .
З явилися звязки запрошення ( поїздки по великих клубах в інше місто), слава і я радів що життя в мене помало наладжується, але все було не так ! І я знаю що на все це дивився Бог !
Я часто хворів у мене були нервові розлади депрессії і страх ! Почалися лікарні лікування і хвороби ! У 18 років коли я працював на радіо станції звукорежиссером мені було дуже погано і я приїхавши до дому вже не міг піднятися з ліжка мені віднімало ліву руку і ногу ! Забрала швидка і я 3 дня в свідомості пролежав у реанімації ! Майже 3 ночі я не спав і я побачив життя з другої сторони (йшли місяці реалібітації ! Але і це мене не зупинило згодом я підлікувався і почав дальше жити роспусним життям ! А у 19 коли я працював на телебаченні, мене забрала швидка з високим тиском прямо з комп ютера! Це найбільший стрес який я пережив, мене трясло було погано тиск критичний, гіпертонія (голова розривалася я думав що в мене інсульт ) я міг померти але і тут Бог був зі мною хоть я не знав !

Тут виявили захворювання на нервовому грунті а також хребет і я рохчарувався у всьому, почалися депрессії !
Життя стало непотрібне і я боявся в мене були часті приступи і я думав що мені потрібно готуватися до гіршого ! Я не виходив з дому не хотів бачити друзів і рахував себе якимось забутим і не потрібним нікому інвалідом! В мене був порушений сон , постійний страх перед смертю і я не знав виходу ! Я дивився на світ і бачив щасливих людей бачив дітей і розумів що я все втратив бувши таким молодим в мене не було ніяких інтересів більше до життя ! Почався алкоголь почасту і я спускався нище і нище ! Але і це бачив Христос !!! І Я хочу сказати Він не пройшов коло мене він постукав і в моє серце ! Одного разу батько запропонував мені піти на служіння в церкві але я відреагував негативно, все ж таки я пішов ! І там я почув слово Христа до мене , правда я довго вагався але все ж таки я прийняв Ісуса в серце і в той момент Бог змінив мене, моє життя все бачення і я почав розуміти що я люблю людей і Бога (я почав відчувати! Ісус дав мені любов і я був зцілений душевно і фізично і по сьогоднішній день я щаслива людина ! СЛАВА БОГУ БО ВІН Є ЖИВИЙ Ісус Він моє життя ! Ним я живу і я хочу всім сказати, ЖИТИ ВАРТО, життя прекрасне стає, тільки тоді коли в нього увійде Ісус !

Свого часу я не вступив на бюджет до ВУЗу (який на даний момент закінчив), батьки подали документи на контрактну форму навчання.
Я розумів, що їм батькам дуже важко платити за моє навчання, в мене було відчуття того, що я є ніби обузою для них, бо вони й так мало заробляють і мають ще одну дитину, яку теж потрібно одягати, доглядати і теж незабаром вчити.
Крім цього я знав, що теоретично існує можливість при абсолютно відмінному навчанні (без жодної четвірки за 4 сесії!) на протязі 2-х років і при наявності вільного (!) бюджетного місця на факультеті перевестись на безкоштовне навчання.
І я вчився, дякувати Богу. Була маса випадків, коли мені от-от могли поставити 4-ку, навіть один раз викладач сказав, що зараз я не заслуговую на об"ктивну 5, але на фоні знань інших студентів він мені її поставить.
Після відмінного навчання на протязі двох років я навіть звертався до міністерства освіти і науки України в департамент вищої освіти, говорив там з керівником цього департаменту, де й написав відповідну заяву на переведення, бо в мене було враження, що наш декан не є дуже чесною людиною і при наявності місця може віддати його комусь комусь іншому за "домовленістю".
Крім всього в останні дні навчання я, звичайно, дуже просив Бога, щоб Він дав мені можливісь відчути, що я справжній студент, що я досяг чогось вже і т.д. Можливо, тоді мої прохання не були дуже мудрими, але й до них Він прислухався і допоміг.
Коли я дійсно поклався на Бога і після всіх зусиль просто зайшов з чистим серцем в наш деканат зі своїм проханням, декан сказав мені: "Ну, що ж, будемо щось думати..." Для мене це означало - Так.
Наступний семестр (перший семестр 3-го курсу) я вже вчився на бюджетній формі навчання.
Ця подія настільки вразила спочатку мене, а потім і всіх, кому я про неї розповідав, що я тепер ніколи не зможу відкинути найвищу роль Бога в моєму житті. Бо це все сталось ще в період коли процвітало хабарництво (2005-й рік) в ВУЗах (принаймні в моєму точно) і просто так дозволити дитині вчитись безкоштовно ніхто би не дав, я в цьому впевнений.
А взагалі чудес від Бога в нас стається багато, просто ми часто про них забуваємо.
Буде дуже добре, якщо комусь моя історія теж вселила надію =) Вірте і працюйте і Бог Вас ніколи не залишить самих!

Розриває серце корупція в Україні...

Я хочу посвідчити про Божу милість і Його славу у моєму житті!!!
Недавно я лежала на обстеженні в Хмельницькій обласній лікарні. Бо у мене були сильні болі в шлунку, в животі, іноді навіть важко було ковтати їжу. Мені робили крапельниці, уколи... Зняли загальне запалення. Але під час обстеження виявилось, що у мене є вроджена вада: стравохід короткий, тому частина шлунку піднята вгору, вище діафрагми
( це така м'язева плівка, яка відділяє грудну частину від живота).Шлунок у формі «пісочного годинника». Це зафіксовано на рентгені. Лікарі дуже дивувалися, бо з такою вадою взагалі-то не живуть, бо їжа не може правильно засвоюватись...
Дякую Тобі , Господи, що я дивно утворена!!!
Тут треба додати, що я народилась в 1961 році з двойні, восьмимісячна; сестричка народилась мертвою, а мене, як казала мені мама, витягли за ногу... Я пам'ятаю, що часто хворіла, часто болів шлунок, навіть зондувалась я вперше, коли мені було десь 5 чи 6 років.
Ще лікарі дуже дивувались, як я з такою вадою змогла виносити(!!!) сімох дітей!!! Моя ситуація ускладнилась тим, що зараз діафрагма ослабла і мені сказали, що є велика діафрагмальна грижа(по-простому дірка), яку можна лікувати тільки оперативно. Отож я молилась, читала Слово, щукала Божого Лиця, боролась зі страхом і невірством...
Оце на початку цього тижня їздила в Київ на консультицію. Перед поїздкою молились за мене у громаді, благословили мене грошима в дорогу. Я їхала з повною довірою Богові, була готова до будь-якого діагнозу; як-то кажуть, згодна була «з'їсти агнця з рогами і копитами». Зробили мені там ще один рентген. Діагноз був зовсім протилежний: що я абсолютно здорова, що нема ніякого зміщення органів, ніякої діафрагмальної грижі, отож і операція не потрібна. Вся слава Богові Живому!!!!!!!!!!!!!!!
Вірю, що він міцно тримає мене у Своїх всемогутніх долонях, вірю, що так, як зняті ці діагнози, то відійдуть і всі болі.

Слава Богу за Його милості!!! Напишу дещо і я. Моє свідчення може здаватись трохи дивним, але, погодьтеся, як можна перед Богом мовчати? Я навчаюся у ЧНУ, зараз на третьому курсі. Ще з початку навчання кожної сесії у мене обов'язково була якась перездача(екзамену), так було півтора року, а так як я меланхолік за темпераментом( дуже близько все беру до серця) то так зморилася за цей час, що просила Бога: "Боже, ти бачиш, що в мене вже просто немає сили, допоможи мені здавати решту сесій без перездач... Господи, нехай у мене будуть, навіть, самі трійки, тільки, хай перездачі не буде..." І Бог почув мою молитву і сказав "Я зроблю те, що ти просиш". Спочатку я не зрозуміла про що йде мова, але після чергової сесії все зрозуміла, і дякувала Богові. Але на цьому я ще не хочу закінчити, пам'ятаєте, я писала як я молилась: "нехай у мене будуть, навіть, самі трійки, тільки, хай перездачі не буде..." Богу не потрібно умов, Він хоче, щоб ми до Нього приходили як діти, у простоті... і ,що ви думаєте, наступної сесії у мене були самі трійки Викладачка, яка минулої сесії (по тому ж предмету) на заліку поставила мені п'ятірку, і обіцяла її і зараз поставити, поставила трійку, яку я побачила аж через тиждень у заліковці. І таке буває... Але варто памятати, що кожного часу, в любій ситуації Бог хоче чогось нас навчити, головне правильно Його розуміти.

У мене також є подяка. У нас на роботі відбулося чергове скорочення (економіка далі падає а з нею і доходи нашої компанії), скоротили половину працівників нашого відділу, і по стажу я мав би бути скорочений, але Бог так зробив що вони розділили тих хто працює повний робочий тиждень і тих, хто працює неповний робочий тиждень (я до других відношуся) так, що перші не можуть брати позиції других, і таким чином скоротили тих, хто пропрацював по 16 років, а я залишився!

Я теж хочу подякувати Богу. Кілька днів назад наша молодь розїхалась по школах Чернівецької області проводити пришкільні табори, щоб таким чином засвідчити дітям. У мене теж було велике бажання поїхати, але так як я навчаюсь то не мала такої можливості бо мусила бути на навчанні, адже на носу сесія. Через це мені навіть хотілося плакати.Та ось у неділю, перед тим як усі мали їхати, я вивихнула ногу і почала шкутильгати. Вранці в понеділок я не могла іти на навчання, бо дуже боліла нога, то й залишилася дома. Потім виявилось, що молоді ще потрібно було дещо довезти, я вирішила не дивитись на біль, а повезти їм те що потрібно. Коли я дійшла до зупинки і сідала в автобус, нога так боліла, що я вже почала себе картати: "чому я пішла!", але до кінця поїздки(а це недалеко їхати, біля 20 хв) нога перестала боліти зовсім, так, що я забула про те що вона мене боліла і вибігла з автобуса. ДИВНІ ДІЛА ГОСПОДНІ!!! А після того, як ми провели кілька годин з дітьми, я їхала знову додому, а по дорозі мені прийшов такий віршик від Біблійної СМС-розсилки: "Ибо только Я знаю намерения , какие имею о вас, говорит Господь, намерения во благо, а не на зло, чтобы дать вам будущность и надежду" Єр. 29:11 Тільки нещасна, невіруюча людина може сказати, що це був просто випадок, "совпадение", а ті хто вірить, побачить і в цьому невеличкому свідченні роботу Божу.

А у мене був такий випадок, що під час робіт попала дерев'яна скалка в око, і я три дні нічого не міг з тим зробити: не міг ані розплющити око, ані моргати - точніше моргав, але кожне моргання було болячим.
Ніхто не міг витягнути скалку, і до лікаря не міг піти, бо це було в США (мінімум кілька сотень доларів віддати за це не міг).

Звичайно, я все перепробував, і всякі каплі, і сам шукав її, і навіть молився, але одного разу зателефонував мій дядько (він дуже богобійний), і я його лише попросив: помоліться за мене... він пообіцяв. І що ви думаєте... я лише встиг вийти на подвір'я (не пройшло і п'ять хвилин), як моє око стало кліпати безболісно, а та скалка кудись зникла сама і з тих пір все добре.

Недалеко від мого будинку розкинули великий намет "Балтика", ну ви зрозуміли, щоб пиво та інші алкогольні напої продавати і тд. І я коли проїжджав біля нього і собі пару раз в думках кажу: "Боже так не хочу щоб було це місце тут". І вже про це забув, і ось через тижнів 2-3 дивлюся почався демонтаж цих наметів. А мама ввечері приносить звернення жителів прилеглих будинків до вищих міста, щоб демонтували ці намети, бо там завжди багато дітей, які чують лайку, цілу ніч спати не дають і тд. І ось через 3 дні і сліду не стало від тих наметів. Слава Богу!

Так було сталося, що батько загубив паспорт. І це при тому, що він повинен був їхати в район, якісь переписи із землею робити та з спадщиною. Паспорт обов'язково потрібен. Ми дуже переживали, всю квартиру перерили, і в селі все перешукали, і ніде немає. Десь тиждень часу минув наших пошуків, а може і більше. Я звичайно, молився. Але все було глухо, і ми вже роздумували про вироблення нового паспорту.
І тут, суботнього ранку, я за звичай пішов у вільну кімнату помолитися. Помолився, дивлюся татова сумочка (ну така через плече). Думаю, перегляну ще раз, хоч тато з нею постійно ходить і дивився її багато раз. Відкриваю одну кишеньку - пусто, відкриваю другу - а там... паспорт! Слава Богу! Я пішов показав мамі, вона почала стрибати з радості по кімнаті, плакати, всім обдзвонила, тато ледь не розплакався (він не віруючий), просто дійсно важко ми той паспорт шукали. Слава нашому Господу, що Він ніколи не спізнюється!