Ісус сказав, що християни мають любити ближніх, а за братів і сестер повинні, якщо треба віддати життя.
Виходить, що християни мають навчитися любити. Ця любов повинна відображати ставлення Бога до людей. Якщо наш Пан помер за нас, коли ми ще були грішниками, то й для нас це приклад, щоб ми вчились йти його слідами.
А на практиці виходить таке, що ми навіть з друзями не вміємо ладнати. Чому так відбувається? Пропоную прочитати оповідання та статтю на цю тему:
http://opovidi.blogspot.com/p/blog-page_1942.html
http://hyacinthis.blogspot.com/2013/03/blog-post.html

Чому так думаеш? Чи можна навчитися любити? Адже любов в серці, а навчитися можна вчинкам. Коли спантеличений юнак спитав Пана, хто ж тоді може спастися, Пан відповів: неможливо це людям, та можливо це Богу. А ви кажете любити можна навчитися... Навчитися можна лише лицемірству.

Викорінюючи в собі такі емоції як гнів,образу,непрощення-ми одночасно вчимось любити...На жаль ми зараз можем так любити як колись нас любили батьки(впевнений що ми всі є в тій чи іншій мірі недолюблені...) Отож справді це почуття треба розвивати-ось головні види любові до:1.Бога 2.Себе 3.Ближнього.

Тільки в неправильній послідівності. Божий принцип такий: 1. Бога, 2. Ближнього, 3.Себе.
Якщо людина переживає в житті трудність, то вона звернется до Бога в молитві і без молитовника, наприклад, коли літак падає. Молитися серцем може кожен, для того не потрібно досягати якогось духовного тренування.

Контемпляція є надприродною рисою для людини,ще жодна книга не дала чіткого пояснення поняттю "контемпляція". Без повільної,довготривалої і терпеливої важкої праці й повільного прогресу контемпляції навчитись неможливо.Нажаль люди які вважають що вміють контемплювати часто потрапляють в пастку(це може бути тільки емоційний "сплеск" ну і ніяк вже не контемпляція...)Хочу наголосити для того щоб входити в контемплятивну розмову з Богом потрібна важка духовна праця!

Від перестановків додатків сума не міняється...Головне вчитись любити на практиці а не на словах і тоді Бог прийме любий варіант любові і до СЕБЕ і до ближнього і т.д.

Вибачте, але я ніяк не можу погодитися з вашими твердженнями. Любов до СЕБЕ - це егоїзм, і це найбільший ворог у стосунках з Богом та з людьми. Безумовно, кожен з нас по природі себе любить, гріє та одягає, але Господу угодно, щоб ми перемагали свій егоїзм любов'ю до Бога та ближніх. Заповідь Божа заключається не в тому, щоб ми любили свою плоть (бо це природньо для кожного з нас), а щоб ми віддавали свою любов Богу та ближнім.
Христос сказав чітко і зрозуміло: Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя. (Iван.12:25)
Адже вся суть духовної боротьби - це боротьба з егоїзмом власної плоті. Наша плоть по природі є егоїстичною, і вона дуже багато вимагає від нас, але якщо ми будемо їй догоджати (а вона не вічна, а смертна - дочасна), то ми менше віддамо любові для Бога та ближніх. А наш дух очікує вічності, він знає, що ця плоть тимчасова, і що важливіше багатіти в нетлінних скарбах. Ось і відбувається така боротьба в наших душах. А якщо у нас немає боротьби з егоїзмом плоті, то чи живий в нас дух?
Тарасе, молитва від серця це справді надприродний Божий дар, але Він здобувається не важкою працею, а вірою у Боже Слово, а Бог обіцяє дати благодать кожному, хто буде прагнути. Бо кожен хто народиться від Бога, той сповниться Духом Святим, а Дух Святий заступається за нас перед Богом і вдень, і вночі. Нехай Бог благословить тебе!

Дякую Сонячнику за благословіння! А в чому власне не згода? Господь дав людині душу і тіло,безумовно душа є важливішою складовою бо вона безсмертна,так тіло колись перетвориться в прах але це аж ніяк не означає що його можна занедбувати(тіло також є Даром Божим і якщо скажімо ви пиячите чи палите то ви грішите проти власного тіла також чи не так?)Якщо ми не будем любити себе,свою душу і тіло то ми ніколи незможем полюбити ближнього!Мова не йде про якусь патологічну любов-мова йде про прийняття Божого Дару який дається нам безкоштовно т.б.задарма! А тепер відносно контемпляції-якби все так було просто як ви кажете то на світі нещасливих людей напевно небуло б.Я думаю багато хто вірить у Боже Слово та мало хто володіє контемпляцією-шлях християнина не завжди є легким(ось просто взяв повірив і вже осягнув Божу Науку). Ну і останнє,від Бога народжуються всі а не окремо вибрані люди-ми ВСІ ЙОГО ДІТИ,ВІН НАС УСІХ ЛЮБИТЬ І ХОЧЕ ЩО МИ ОСЯГНУЛИ ЦАРСТВО БОЖЕ-просто потім в житті маючи той ж Дар Вибору нерідко йдем хибним шляхом...

А чому ви так думаєте? Розґлянемо приклад. В човні ви та ваш брат. Човен тоне, а рятівний круг лиш один. Якщо брат любить себе більше ніж ближнього, то він сам себе врятує, а ви, відповідно, загинете. Розґлянем ситуацію, коли він себе любить менше ніж вас (бо немає таких людей, які б зовсім себе не любили). Відповідно, у цьому випадку, він врятує вас. Отже ми бачимо, що саме від послідовності того кого ми любимо, залежить все.

Ні, не всі. Написано, що нам належить народитися від Бога. Якби всі були народжені від Бога, то Ісус б не говорив до Никодима, що йому треба народитися знову. Відповідно, діти Божі також не всі, а лише ті, хто від Нього народжені.
Правда, що Він любить усіх і хоче щоб всі спаслися. Тому і був післаний на смерть Син Божий, щоб дарувати нам всім життя вічне, всім, хто повірить.
Бо багато званих та мало вибраних. Бог дав можливість усім людям стати Його дітьми, та не всі прийняли його дар. Багато хто розуміє що він грішник і що він недостоиний, і багато розуміє що йому треба покаятися, та не всі захотіли це зробити.

Ви впевнені на 100% що залишите круг товаришу а самі мирно підете на дно?!? Скільки раз вам доводилось бути в екстремальних ситуаціях які б межували зі смертю? Я чому питаю бо мені здається як людина відреагує в тій чи іншій ситуації певно хіба Бог знає-не забувайте в нас закладений інстинкт самозбереження і викорінити його думаю досить складно.В екстремальних ситуаціях свідомості мало-в основному рішення приймається підсвідомо,тому я дуже обережно розглядав би варіант"все всім віддаю а сам готовий на пожертви ціною в ЖИТТЯ...) Єдине питання: Якщо одні люди від Бога то від кого всі інші?

Не знаю як би я поступив у такій ситуації, але діло не в тому. Бо я хвалюся не своєю самопожертвою, а Жертвою Бога.

Цікаве питання. Спробую відповісти. Думаю усі люди від Бога, бо Бог їх створив, більше того, по Своєму образу. Але людина (Адам) не послухалася Бога і померла (духовно). Ітак, усі люди з того часу народжуються уже в грісі по вині Адама, і духовно мертві (розлучені з Богом). Але Бог так полюбив усіх людей, що здійснює Свій план: віддає в жертву Свого Сина за гріхи кожної людини. Відтоді, кожен, хто ввірує в Сина, народжується вже від Духа і отримує життя вічне. Отже від Бога усі люди, але через гріх Адама усі позбавлені слави Божої і потребують відродження зґори. Коли людина вмирає, вона або примирилася з Богом через віру в Христа, або ні. Це і визначає її долю у вічності. Питання не в тому чи людина від Бога чи ні, а в тому жива вона духовно, чи мертва.

Отож бо всі люди народжені від Бога, ми навіть будучи немовлятами схожі один на одного більше ніж коли починаєм дорослішати-хтось пізнає Бога,хтось сідає на наркотики наші стежки розходяться...(дар вибору)Важливо також якими ми приходимо до Бога в кінці нашого життєвого шляху-з Вірою і Покаянням чи з якимось іншим світоглядом(по нашим заслугам і ділам буде нам дано...)

Я вдячна, що ви розвиваєте цікаві думки про розвиток особистості. Охоче підтримала б цю розмову, але вона не стосується теми: «Стосунки між людьми». Починаючи цю тему я мала бажання обговорювати саме стосунки між людьми, а не стосунки з Богом (не ображайтеся, шановні, але для цього на форумі є вже достатньо тем).
Чому люди вважають, що християнська любов це те саме, що й саможертовність? Адже саможертовність – це лише складова любові, на цьому наголосив апостол Павло: «...І якщо я роздам усе своє майно, аби нагодувати інших чи віддам на смерть своє тіло, аби похвалитися, але любові не маю, то це не принесе мені жодного пожитку. Любов довготерпелива і добра. Любов не ревнує, не хвастає, не зазнається, не поводиться непристойно, не шукає власної вигоди, не дратується, не веде лічби обра́зам. Любов не тішиться неправедністю, але радіє правді. Любов усе зносить, в усе вірить, на все надіється, все терпить. Любов ніколи не згасає. …» (1 Коринфян 13:1—13).
Павло хотів щоб ми розуміли те, що любов має бути з правильних спонук. Це означає, що християни повинні аналізувати свої вчинки та почуття, шукаючи керівництва Святого духа.
Про це навчав і Ісус: «...Ви чули, що сказано: «Люби свого ближнього і ненавидь свого ворога». я вам кажу: не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів.» (Матвія 5:43, 44). Він хотів, щоб його послідовники розуміли наскільки важливою є любов. Виходить, що у стосунках із усіма людьми без винятку треба виявляти цю рису. Кого легше любити – ворога чи друга, і кого легше простити – ворога чи друга?
Щоб відповісти на ці питання треба знати, що слово «любов» у Біблії має кілька значень. Нижче наведено уривок зі статті, що присвячена саме цій темі:
«Для опису «любові» стародавні греки використовували чотири основних слова в різних формах: сторґе, е́рос, філı́а та аґа́пе. Саме аґа́пе вживається для опису Бога, який «є любов». http://wol.jw.org/uk/wol/d/r15/lp-k/2009524

Право, знову ж таки, щоб любити ворогів, або хоча б ближніх, треба народитися від Бога, а не старатися, бо неможливо це людям, але можливо Богу.