На одному форумі є тема "Чи виправдовує моральне життя протестантів їх духовні блуди?" Не маю наміру акцентувати на якійсь конфесії увагу. Цікаво, чи виправдає практикуючого грішника його правильна віра?
Додаю кілька цитат:
"Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони! (1Кор.6:9,10)"
"Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого! (Гал.5:19-21)"

Питання цікаве. Дозвольте спочатку відповісти на перше питання: "Чи виправдовує моральне життя протестантів їх духовні блуди?"
По-перше, моральне життя взагалі не оправдовує нікого, оправдовує нас лише Ісус Христос. По-друге, якщо християнин живе моральним життям, то мабуть у ниого і в духовному плані порядок.
Ваше питання повністю протилежне, тобто чи оправдовує віра аморальне життя?
Тут теж є протиріччя у питанні, бо не може віруюча людина жити аморальним життям. Написано, віруючий не грішить. Я б сказав віра і моральне життя прямо-пропортсіині: чим більше у людини віри - тим святіше вона провадить своє життя.
Якщо ставити питання, чи оправдовує віра аморальне життя в минулому, то можна жодитися, що так, з поправкою що не віра оправдовує, а Христос через віру.

Справді через віру Господь оправдовує тих, хто щиро розкаюється у грісі і перестає бути практикуючим грішником. У того ж, хто живе у гріхах ким би він не називався, не може бути "правильної", тобто справжньої віри. Він або відпав від віри, або ж ніколи її не мав, тобто по-справжньому не навернувся.

Ні, бо якщо хтось перебуває у гріхах, той ще не пізнав Бога, і у нього немає Божої віри. А кожен хто вірує Богу, той перестає грішити, береже себе від гріха, і лукавий його не торкається.

Бог пробачає гріхи у яких ми дійсно щиро розкаємося а також можливо покрити певний рівень гріхів за рахунок високого рівня віри та благодіянь у житті на цьому світі. Чи означає це, що можна вчинити гріх, розкаятися і нічого за це не буде, тим більше якщо гріх незначний? Але ж будь-яких гріх, непослух перед Волею Бога, підриває наш рівень віри та смирення. Остання соломинка вантажу може звалити з ніг коня, якщо він і так уже перевантажений. А істинне покаяння означає не лише розуміння неправильності діяння та шкодування, але й намір більше так не чинити, тим більше в подібних умовах. Чи прийме Бог покаяння, якщо ми прекрасно знаємо, що повернись час назад, чи трапись таке знову й ми знов подібним чином діятимемо?
Тепер розглянемо іншу ситуацію. Одна людина була великим грішником, щиро кається й намагається жити відповідно до Божої Волі хоча б останні дні, та не має вже змоги зробити багато благодіянь. Проте є ж шанс, що Бог її пробачить та візьме в рай - є, ніколи не слід втрачати віри в Милість Божу. Друга ж людина у своєму житті зробила багато значних добрих вчинків, мало грішила, твердо вірила. Чи може вона "розслабитись" і дозволити пожити трохи в гріху, адже вона ж вже стільки заслужила перед Богом? Ні, бо це гординя і впевненність у своїй безкарності, презирливе ставлення до Волі Божої. Гординя виїсть усі її добрі вчинки і вона може залишитись сам на сам з її гріхами. Що там Біблія каже про гординю і церква про єдиний непереборний смертний гріх? Отож.
Тож у будь-якій ситуації слід максимально виконувати Волю Бога й віддано служити Йому. Бог не допустить тих випробувань, яких ми не здатні пройти й навпаки, якщо ми живемо в якихсь умовах, то повинні максимальмо намагатися виконати своє призначення перед Богом, хоча б як вдячність за все те, що нам даровано.
Думаю в цьому страшенно важливому питанні цілком можливе порозуміння між нашими конфесіями.

Воно то так, але не все так просто, бо якщо ми не маємо Божого Духа, то наша плоть буде перемагати наші добрі бажання віддано служити Богу. Ап.Павло писав так: Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. 20 Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені... але закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерти. (Рим. 7:18-20, Рим.8:2)
Тобто ми можемо мати добрі наміри служити Богові, але через гріх, який живе во плоті, буде тягнути нас до зла. Отже, кожна людина окрім доброго бажання повинна очиститися від гріха в Ісусі Христі, щоб більше не грішити.