Ми знаємо, що Бог гордим противиться! Також і людям гордуни є неприємними.

Що таке гордість? Як перевірити себе чи я - гордий? Мені часто здається, що я занадто гордий. А якщо гордий, то як смиритися?

Я вважаю, що гордість є гріховна і негріховна. Бо у гордості декілька визначень.
1. Почуття власної гідності, самоповаги. Тут не бачу нічого гріховного, бо почуття власної гідності нікому не завадить, і без нього тебе не поважатимуть.
2. Надмірно висока думка про себе (рос. - "высокомерие"). Це гординя, суперечить слову Божому ("не думайте про себе більше, ніж потрібно думати").
3. Почуття задоволення чим-небудь.

А як змиритися? Якщо не забуватимеш, що гордим Бог противиться, і намагатимешся здолати власне "я" через "не хочу".

Я думаю гордість - не гріховність, а стан душі, через який людина відступає від Бога (або не може прийти до Бога). Гордість - це наче стіна, яка розділяє нас з Богом, а також з іншими людьми.
І я не згоден з Вінслет, що почуття власної гідності, самоповаги є чимось таким, що не віддаляє нас від Бога. Самоповага - це і є гордість, через яку ми не можемо зблизитися з Богом, а також через яку нас не поважають інші люди.
А бути задоволеним чим(ким)-небудь (наприклад, я гордий за свого друга тощо)- це та ж сама гордість, це самолюбство, що є противним у Божих очах.

Йой, аж страшно, такі ту вже горді люди зібралися ))

Це мабуть тому, що смиренна людина ніколи не скаже, що вона смиренна, а гордий християнин не визнає себе гордим!

Моя Гордість, моє Я, моя самоповага - зе найбільша моя слабкість, з якою я постійно борюся!

Для мене гордість, це коли я починаю думати, що я і без Бога зможу з усім справитись...стаю занадто самовпевнена! Але Господь відразу мені доказує, що без Нього я ніщо і нічого доброго зробити не можу!
В дуже цікавій книжці прочитала: Перший крок, щоб позбавитись гордості, це зрозуміти, що ти гордий!

Гордість має місце там де немає любові.

Гордості - анафема!

А чи не можна гордитися тим, що маєш любов? Навіть тоді, коли справді її маєш?

Так у тому то справа!
Навіть коли маєш любов, то ти її матимеш лише до того часу, поки не подумаєш: "Який я класний, маю любов!"
Краще сказати: "Слава Тобі, Боже, що допомагаєш любити!"

Що за нісинітниця?! Ти сам зрозумів що сказав?

Чи не так сказав фарисей, про якого Христос розповідав у притчі?

Справді, я не правильно висловився!

Значить, яку б я любов не мав, я не повинен вважати, що я її маю!
Бо якщо так буду вважати, то любов буде зростати.

А тепер добре сказанув?

Тобто любов буде зростати якщо ти будеш вважати щоти не повинен так вважати?