Я пишу вірші ще з першого класу. Ось вірш, який я написала недавно коли було важко:
Молитва
Коли важко на серці, я схиляюсь в молитві
До єдиного Бога і до мого Творця,
Добре знаю, Він чує,Він мій дух підкріпляє,
Я від щирого серця прославляю Отця.

Як радіє душа, я до Нього молюся,
І подяку за радість я Йому віддаю,
Із Ісусом Христом зовсім зла не боюся,
В Ньому лиш укріпляю віру свою.

Ця молитва для мене є досить важлива,
Не втрачаю звязок я із Богом своїм.
Я молюся і знаю:буду завжди щаслива,
Через те, що Господь живе в серці моїм.

Пропоную свій вірш.
Що в твоїй руці?
„Мій сину Авелю, куди ти поспішаєш?
Що на раменах ти несеш своїх?
Задля кого шлях довгий цей долаєш?
Невже шукаєш для себе утіх?”

„Ні, Боже, на моїх раменах
Ягнятко із моєї череди.
Прийми це цілопалення від мене -
Даю найкраще від моїх трудів.”

„ А що у тебе, сину Мій Мойсею?
Хіба ж не палиця в твоїх руках?”
„Так, Боже, палкою цією
Я череду пасу на пагорках.”

„Мойсею, посох цей незвичний,
Мені ти ним хотів би послужить?
Коли Ім’я Моє прославиш і прикличеш,
Великі чуда зможеш сотворить.”

Мойсей послухав, і великі чуда
Творив в Єгипті, на скалі Мерив.
Із посохом своїм ходив він всюди
І з ним ішов з Єгипту на Хорив.

„А ти, Маріє, що несеш у пляшці,
Хіба не з миром цінний посуд цей?
Чому тріпочеш, як у клітці пташка,
І сльози котяться з твоїх очей?”

„ Так, Отче, пахощі із мира
Для Твого Сина – голову змастить.
Йому сльозами ноги я омила -
Надходить час Ісуса хоронить!”

„А ти, вдово нужденна, що тримаєш,
В мозолистій долоні що держиш?
Чому від сорому обличчя закриваєш,
Від хвилювання червонієш і тремтиш?”




„Дві лепти, Господи, усе своє багатство
Тобі я хочу в жертву принести.
Бо більше я не маю, щоб покласти
В твою скарбницю. Ти мене прости.”

„Тобі, Тавіто, нащо голки й нитки,
Для кого шиєш одяг день і ніч?”
„Для старця шию, для вдови й сирітки,
Щоб дати кожному хоча б одненьку річ.”

„Мій сину Каїн, нащо тобі камінь,
Чому так високо підняв його в руці?
І де взялися раптом з крові плями
На твоїм одязі, на скроні, на щоці?

Чому обличчя, Каїне, схиляєш
Аж до землі,і чом такий сумний?”
„ Бо голос крові Авеля взиває:
Що ж ти накоїв, рідний брате мій?!”

„В твоїй руці, Іудо, тридцять срібних,
Хто дав тобі ці скарби, і за що?
Можливо ти зібрав це все для бідних?
Чому до фарисеїв ти зайшов?

Для чого взяв оте злощасне срібло,
Яке пече жариною в руці? -
Бо вчинок твій мерзенний і огидний,
Себе навіки ти занапастив!”

„Навіщо ножиці тобі, Деліло?
Адже Самсон – коханий чоловік!
Невже його ти справді ненавидиш
І помахом руки йому вкоротиш вік?

В одній руці сім кучерів тримаєш,
А другою хапаєш срібняки!
Могилу ти коханому копаєш,
А душу продаєш за мідяки.

Я і у вас питаю, мої дітки:
Що ви тримаєте сьогодні у руці?
Ягня чи камінь? Кучері чи нитки?
Останню лепту чи продажні мідяки?

ВІТАЮ, СВІТЛАНО! мИ І ТУТ ЗДИБАЛИСЯ. цЕЙ ВІРШ ДЕСЬ ЗНАЙШЛА МОЯ ДОЧКА ЩЕ ДАВНІШЕ, ВІН ЇЙ ДУЖЕ СПОДОБАВСЯ, ВОНА ЙОГО ЧИТАЛА НА ЗІБРАННІ. вИ ВЖЕ ЗРОЗУМІЛИ, ЯКУ ЧУДОВУ МІСІЮ ВИКОНУЄТЕ? З ПОВАГОЮ НЕОНІЛА МАЗЕПА

О, ми також давно шукали де можна поділитися своїми віршами. В серпні вже минулого 2012 року моя подруга виходила заміж і попросила знайти для неї вірш, у якому була б подяка своїм батькам, батькам нареченого та церкві. А так, як підходячого вірша я не знайла, то спробувала написати його сама... Що з того вийшло пропоную на розсуд форумчанам:
У цей прекрасний день вінчання
Тебе я славлю, мій Творець,
За ті всі мрії і бажання,
Які здіснив Ти, наш Отець.
Я дякую за друзів щирих,
Які зі мною в кожну мить,
І за батьків надійних, милих,
Та за небес Твоїх блакить.
Я дякую, що день цей ясний
Ти дарував з Долонь Своїх, за милість, щедрість і турботу
Та за усіх дітей Твоїх.
Я дякую що ще з дитинства
Мене любив Ти і беріг,
І юність щастям збагатив Ти,
За все я дякую Тобі...

Я хочу мамо й вам сказати
Спасибі за прожиті дні,
За те що можу я ходити,
Що ви дали життя мені...
Як радісно тоді світились ваші очі,
Коли на світ з'явитись мала я,
Як серденько моє лиш ледь забилось,
Коли сказали вам :„У вас дочка!”
Як капали на землю ваші сльози
І як всміхались лагідно уста,
Тоді, коли, можливо, і не в змозі
Уже було вам очі підіймать...
Я дякую й за те, моя матусю,
Що ви мене, мов квітку берегли,
Спасибі вам також сказати мушу
За щирі Господу за мене молитви...
Я дякую й за ті в житті хвилини,
Коли я непослушною була,
Що ви мене й тоді без винятків любили,
Й ніколи не бажали мені зла.
Прийміть подяку нині мою щиру,
Нехай Господня щедра благодать
На небі вам готує нагороду,
А на землі багато літ ще дасть.
Я бачу сльози, мамочко, не треба,
Не плачте, не прощаюсь з вами я,
Приймаю щиро ваші побажання
І ваша посмішка для мене дорога.

Я також хочу вам сказати, тату,
Що вдячна дуже Богові й за вас,
Що молодість усю мою крилату
Ви берегли й трудились повсякчас.
Хай Господа Рука велика й сильна
Вас мудрістю й любов'ю наділить
І Бог завжди хай буде з вами,
Нехай Він щедро вас благословить.

Я дякую також Тобі, мій Боже,
За те що вірного Ти друга мені дав,
З яким готова йти я всю земну дорогу
Що Ти її для нас приготував.

Я вдячна, тату вам і люба мамо,
Що друга вірного для мене берегли,
За те, що працювали ненастанно
Для того, щоб разом могли ми йти.
Вам дякую за виховання сина,
За серце його ніжне й не мале,
Що бачу в ньому я християнина,
Й за те, що Бога Батьком він зове.
Я дякую, що ви в свою родину
Мене так щиро й радо прийняли,
Нехай Господь з'єднає нас в єдину
Велику й вірну Богові сім'ю.

Спасибі також, Церкво моя рідна,
І члени всі великої сім'ї,
За вас молитись Богові я згідна,
Щоб взяв Він нас до Себе від землі.
Нехай же благодать Святого Бога
Наповнює всі душі та любов.
Хай завжди буде світла в вас дорога
Бо всіх з'єднала нас Христова Кров.

***
Чекаю дні і ночі,
Боєць нещадний миру.
Твої побачить очі -
Бажання маю щире.

***
Зима чатує,
На міста душу,
Біда минує -
Я стерпіть мушу.

***
Цей день минає,
Спливає його час,
Метро людей ковтає,
За разом раз….

Ніхто не знає суті,
Не можуть осягнуть.
В любові, або в люті,
У вічності поснуть.

***
Зимовий вечір, довгий.
Чекаю я дарма.
Все сіре і не добре,
Коли її нема.

***
Пішла. Зимою. В холоднечу.
Лишила спогади одні.
Позбутись їх – сміливий подвиг.
Лиш не під силу він мені.

***
Згубити. Знищити. Спалити.
Щоб новій силі силу дать.
Потрібно стару відпустити –
Та нову силу здобувать.

***
Пуста надія, мертва,
І білий сніг летить,
Моя остання жертва -
Повинен заплатить.

***
Холодних слів заручниками стали,
Любов убити, то не гріх.
Ми дух на плоть у світі поміняли,
На радість людям, "як у всіх".

***
Неба вогні,
І вітер помер.
Знати б мені,
Де ти тепер.

***
Хто істину покаже?
Хіба брудна повія...
Що Ноги миром маже -
Хреста драматургія.

***
Безжальний час,
Життів зриває квіти.
Із разу в раз,
В могилу сходять діти.

***
Пісні співають серед ночі,
Волають п'яні голоси.
Рікою льється сміх дівочій,
Спаси їх, Господи, спаси.

***
Сліпі, не вірять Слову,
Вам би в раю поснути.
Але із м'яса кошух,
Вас змусять одягнути.

Ivan Slavinsky «Епічна лірика»

На Свято Жнив

Порахувати важко милості Господні,
Їх так багато, їм нема кінця.
І ми спішили у цей день, сьогодні,
Щоби прославить нашого Отця.

Він любить нас у кожну пору року,
Де б не були ми, кожен день і час,
І, якщо славить Господа природа,
То як народ Його може мовчать?

З подякою, ми Господу приносим,
Слова молитви – жертву наших вуст.
І знову, Бог благословив цю осінь,
І знову в нас палає Божий Дух.

І знову, на столах є вдосталь хліба,
І стільки фруктів, овочів лежить,
Я знаю, що усіх Христос нас любить,
Я знаю, що Господь благословить.

Я бачу Його милості щоденно,
І піклування батьківське святе,
І скільки б не було проблем у мене,
Він завжди потурбується про все.

Чому ж тоді, в цей день хвали й подяки,
Мій друже ти, засмучений сидиш,
Невже, не хочеш ти хвали віддати
Тому, Хто йшов на хрест тебе спасти?

Хай розцвіте душа твоя дарами,
І плід любові хай зросте у нас,
Щоб славить Бога серцем і устами,
І сповіщать про Нього кожен час.

Автор: невідомий

О, якби нам сказали, що вранці приходить Господь,
Але так, щоб «амінь», щоб без сумнівів і без вагання,—
Певно ночі тієї заснути не зміг би ніхто:
То була би для нас ніч великого приготування.

Тої ночі, напевно, упали б будинки в ціні
І за безцінь чи так віддавали б майно і машини,
І питали б у всіх: «Чи не знаєте де бідняків,
Щоби встигнути нам поділитися з ними грошима?»

Тої ночі в убогих були би розкішні столи,
І бездомні лягли б спочивати на м’яких диванах,
Спорожніли б підвали, кухонні й одежні шафи,
І побільшала б кількість напоєних, ситих і вбраних.

Якби стало відомо — ми їхали б, бігли б крізь ніч,
Телефонна мережа приймать не встигала б сигнали:
Ми прощали б усім, давні ноші скидаючи з пліч,
І просили б простить, і свою би вину визнавали.

Ми молились би всі. Поусюдно, мабуть, був би піст,
І від сліз каяття не одна би долівка промокла.
Відділяння від світу відразу б отримало зміст.
І питали б: «А я — не смоківниця та, що усохла?!»

Ми, почувши оце, мабуть, ще б заходились будить
У гарячих сльозах не спасенну рідню і знайомих.
І можливо, що їх зворушив би наш вигляд в ту мить,
Нас, уже не земних, а таких, що з Небесного дому.

Не тому, що закон, що знайдемо спасіння в ділах, —
Дух будив, щоб робить, а робити були не готові!
Якби стало відомо, а серце заповнив би страх,
То робили б таки, щоб дать доказ своєї любові.

О, якби нам сказали, що вранці приходить Господь...
Хтось змовчить, ну а хтось не сховає скептичну усмішку —
Ми обізнані в Слові — ми знаєм:
Отець із висот Лише знає той час!
І ми ранок зустрінемо... в ліжку.

Ця скорботна хвилина, остання хвилина землі...
Як написано: «Йде день Господній мов злодій за нами».
І чомусь в слові «скоро» у всіх неоднаковий зміст,
Та хто може із нас заявити: «Не завтра той ранок!»?

Автор: невідомий

Ось, шукала гарного різдвяного і вірша і натрапила на один. Мені дуже сподобався. Його, правда, потрібно уважно читати, щоб зрозуміти зміст, але:
Бенкет. Веселощі...
Бенкет. Веселощі. Блиск золота й каміння.
Вечірня тиша. Мекання овець.
Вино і сміх. Ясельця. Запах сіна.
Палац. Хлівець.
Червоний килим. Глиняна долівка.
Вельможні гості. Вбогі пастухи.
Пістрявий натовп. Чоловік і жінка.
Прикраси. Пелюшки.
Сп’янілий регіт. Тиха колискова. 
Лукаві очі. Чисте сяйво зір.
Облесливі слова. Проста розмова.
Тривога. Мир.
Дмитро Довбуш

О, якби нам сказали, що вранці приходить Господь,
Але так, щоб «амінь», щоб без сумнівів і без вагання,
Певно ночі тієї заснути не зміг би ніхто:
То була би для нас ніч великого приготування.

Тої ночі, напевно, упали б будинки в ціні
І за безцінь чи так віддавали б майно і машини,
І питали б у всіх: «Чи не знаєте де бідняків,
Щоби встигнути нам поділитися з ними грошима?»

Тої ночі в убогих були би розкішні столи,
І бездомні лягли б спочивати на м’яких диванах,
Спорожніли б підвали, кухонні й одежні шафи,
І побільшала б кількість напоєних, ситих і вбраних.

Якби стало відомо — ми їхали б, бігли б крізь ніч,
Телефонна мережа приймать не встигала б сигнали:
Ми прощали б усім, давні ноші скидаючи з пліч,
І просили б простить, і свою би вину визнавали.

Ми молились би всі. Поусюдно, мабуть, був би піст,
І від сліз каяття не одна би долівка промокла.
Відділяння від світу відразу б отримало зміст.
І питали б: «А я — не смоківниця та, що усохла?!»

Ми, почувши оце, мабуть, ще б заходились будить
У гарячих сльозах не спасенну рідню і знайомих.
І можливо, що їх зворушив би наш вигляд в ту мить,
Нас, уже не земних, а таких, що з Небесного дому.

Не тому, що закон, що знайдемо спасіння в ділах, —
Дух будив, щоб робить, а робити були не готові!
Якби стало відомо, а серце заповнив би страх,
То робили б таки, щоб дать доказ своєї любові.

О, якби нам сказали, що вранці приходить Господь...
Хтось змовчить, ну а хтось не сховає скептичну усмішку —
Ми обізнані в Слові — ми знаєм:
Отець із висот Лише знає той час!
І ми ранок зустрінемо... в ліжку.

Ця скорботна хвилина, остання хвилина землі...
Як написано: «Йде день Господній мов злодій за нами».
І чомусь в слові «скоро» у всіх неоднаковий зміст,
Та хто може із нас заявити: «Не завтра той ранок!»
(Ольга Лазарук)

Пропоную свій вірш:"Перевір себе",який спонукує задуматись про своє життя.
Дозволь,мій друже,запитати:
чи ти у святості живеш?
Готовий Спаса зустрічати?
І де ти вічність проведеш?
У небо не ввійде нечисте,
ти добре розумієш це.
Але чи серце твоє чисте,
чи може,в ньому гріх живе?
А Дух Святий свободу має
в твоєму серці,друже мій?
Чи може,радості немає,
а на душі тягар важкий?
Коли схиляєшся в молитві,
чи наповняє Дух Святий?
Чи маєш перемогу в битві?
І чи горить світильник твій?
Можливо,він вже ледь жевріє,
вогонь любові в серці згас,
а віра з кожним днем слабіє,
у марноті проводиш час.
І не надійся,що і завтра
ти встигнеш прощення знайти.
Бо це диявольська неправда,
те "завтра" може не прийти.
Не будь безпечним,зупинися
і переглянь свої шляхи.
До Бога щиро ти звернися,
щоб Він простив тобі гріхи.
Тоді наповнишся любов'ю,
Господь дасть радість і спокій,
твої гріхи обмиє кров"ю,
бо Він Господь,Спаситель твій.
Тебе навіки полюбивши,
Христос життя своє віддав,
і на Голгофі,кров проливши,
спасіння всім подарував.
Тож не проводь даремно часу:
щоденно Біблію читай,
і поповняй свої запаси,
у серці Слово зберігай.
Хоч важкий шлях в житті буває,
та в Бозі сила лиш твоя.
І допомогу посилає
не раз Його рука свята.
Лише довірся ти Ісусу,
Він допоможе шлях пройти,
навчить перемагать спокусу,
щоб потім в небо увійти.

Як добре в світі з Богом жити...

1.Як добре в світі з Богом жити
Служити день у день Христу
Йому співати і Йому молитись
Й нести сердечную хвалу

2.Як добре в світі з Богом жити
Все довіряти лиш Йому
До Нього подумки стремитись
Щоб не пропасти у гріху

3.Як добре все життя віддати
Лише для Господа Христа
І кожен день свій починати
З прославлення Його Ім'я

4.Як добре встати рано-вранці
І преклонитись перед Ним
Й відчути як приходить радість
Хоч день, здававсь, буде сумним

5.Як добре нам коли живемо
Ми мирно й тихо у селі
Лягаєм спати і встаємо
Не відчуваючи біди...

6.А та біда не за горами
Вона вже зовсім близько нас
Іде у край, як чобіт кари
За що? Подумаймо хоч раз?

7.За що?! Задаймося питанням!
Чому це сталось саме в нас?
І відповідь прийде негайно,
Коли оглянемось назад...

8.Коли подивимось смиренно
На всі минулі наші дні
Коли провіримо тихенько
Своє життя по Біблії

9.Можливо щось ми упустили?
Можливо десь не так прожили?
Можливо, щось не так сказали?
А може Бога забували?

10.Багато є цих слів "а може?"
Та що зробить ми зараз можем?
А можем ми, лише ОДНЕ -
Іти до Господа і все!

11.Тому давайте друзі щиро
Будем просити в Бога миру
Щоб Він нас всіх благословив
І від нещастя сохранив

12.Бо дійсно, добре жити з Богом!
І все що є - Йому віддати
Тоді втече уся тривога
І буде Бог нам помагати!

СЛАВА БОГУ!

Автор Курилович Валерій
12.09.2014р.

Християнський вірш-привітання з днем народження подрузі.

1 Летить життя, його не зупинити...
І не вернути часу вже назад
Хоча б хотілось може щось змінити
В житті пройдешнім, та минув вже час.

2 Мов корабель, що відпливає в океан
Пливуть від нас юначі наші роки
І з кожним роком все твердіш стаєм на шлях
Життєвої, нелегкої дороги.

3 Нераз, і трудності, і горе у житті
І дні несуть нам смуток і ридання
Та день сьогодні не такий як всі
Хай принесе тобі він радість без вагання

4 Сьогодні день прекрасний є для тебе
Це день - коли на світ з'явилась ти
Це день - коли тебе усі вітають
Й бажають щастя, радості в житті

5 До цих вітань, я також приєднатись хочу
Тому, вітаю з цим чудовим днем!
Нехай життя твоє буде у Руці Божій
А Він, повір, чудово проведе.

6 Нехай Господь тебе оберігає
І сил дає буть вірною Йому
Щоб по житті ти йшла Його слідами
Й зустрілась з Ним в небесному раю.

7 Нехай тебе Господь благословить
Дасть тобі щастя у житті й любові
Здоров'я нехай буде в кожну мить
На всі роки, відмірянії Богом!!!

Автор: Курилович Валерій
21.07.2014р.

Виноградний цвіт

Чи бачили ви як цвіте виноград?
Миршавенький цвіт і не зовсім привітний.
Навколо буяє веселкою сад,
І тільки на лозах щось ледве помітне.
І швидко пролине цвітіння пора —
І так не порадує погляд буянням,
Та листям тріпоче назустріч вітрам
Й осіннім живе сподіванням.
Блідий, непримітний, він знає: пройдуть
Усі барви квітучого літа,
Й натруджені руки на лозах зберуть
Іскристії грона, заховані в вітах.
Проміння злотаве, багатство землі,
П’янкі аромати налитого дива,
Прикраса на лозах, краса на столі —
У них поєдналася щедрості злива.
Бідненький хоч цвіт, та багаті плоди:
За це він шанований нами.
...А дехто живе, аби тільки цвісти,
Забувши, що треба гордитись плодами.
Хоч грає веселкою сад навесні,
Лиш осінь поставить всі крапки.
Цвіте виноград і говорить мені:
«Для неба зібрав уже статки?
У Царство Небесне готовий ввійти?
Не з квітами, ні, а з плодами?
Чи може зманила земля суєти
Й життя відцвітає одними квітками?»
Цвіте виноград. Бур’яни теж цвітуть...
Та рано по квітах судити.
Бо все ж не для того рослини живуть.
І нам не для цвіту судилося жити.
Юрій Вавринюк

Не хлібом єдиним
Мтв.4, 4
Бринить мажором степу далина
І чути спів колосся. Ні, не сон це —
Іде процес народження зерна,
Учасники — земля, вода і сонце.
Причасна і людина-хлібороб,
Та над усе — великий Бог причина,
І, мабуть, нас на світі не було б,
Якби не Божий дар — свята хлібина.
Адам і скіф, полянин і дуліб
Вже сіяли зерно пшениці й жита.
Хвала Творцеві за насущний хліб!
І все ж: «Не тільки хлібом будем жити…»
Степан Коханець