Катехизм Католицької Церкви:
80 Отож «Свята Традиція і Святе Письмо тісно й взаємно між собою пов'язані і передані. Обидва випливаючи з одного й того ж Божого джерела, вони зростаються воєдино і спрямовані до спільної мети» (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 9.). Традиція і Святе Письмо уприсутнюють у Церкві життєдайність таїнства Христа, Який обіцяв залишатися зі своїми «по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20).

83 Традиція, про яку тут говоримо, походить від апостолів і передає те, що вони отримали зі вчення та прикладу Ісуса, і те, чого вони навчились через Святого Духа. Бо ж перше покоління християн не мало ще написаного Нового Завіту, а сам Новий Завіт засвідчує процес живої Традиції.

97 «Свята Традиція і Святе Письмо становлять єдину священну спадщину Божого слова (ІІ Ватиканський Собор, Догм, конст. « Dei Verbum », 10.), у якій, як у дзеркалі, Церква-прочанка споглядає Бога, Джерело всіх своїх багатств.

Спілкуючись із ортодоксальними християнами воно говорять що передання і Писання стоїть на одному рівні. Оскільки на католицькому форумі я немає більше можливості писати, хочу це питання обговорити тут.

1. Що таке Свята Традиція? Тобто що входить у це Передання.
2. Чому воно стоїть на одному рівні із Писанням?
3. Писання саме собі не суперечить і не потребує виправлення. Тоді чому Передання суперечить Писанню?
4. Як це Передання взаємопов’язано із апостолами, якщо перший Собор був у 325 році?

100 Обов'язок автентичного тлумачення Слова Божого був довірений єдиному Учительському Служінню Церкви - Римському Архиєреєві та єпископам, які в спільності з ним.
Чому крім цього уряду більше ніхто не може пізнати таїнство Писання?
На чому побудоване це правило?

Церква вірує і навчає, що "Святе Передання і Святе Письмо тісно між собою пов'язані та взаємодіють. Обидва, випливаючи з того ж Божого джерела.., прямують до однієї і тієї ж мети. Бо Святе Письмо є Словом Божим, під натхненням Божого Духа записаним на письмі, а Святе Передання - Слово Боже, Христом Господом і Святим Духом доручене апостолам, передане в усій повноті їх наступникам, щоб, просвічені Духом істини, вони це Слово своїм проповідування вірно зберігали, викладали та поширювали"(ІІ Ват. Собор, Догматична конституція про Боже Об'явлення Dei Verbum, 9). Усне Передання пояснює і тлумачить Святе Письмо, а за Святим Письмом Церква визначає істинність усного Передання. Усне Передання виражене в ученні Святих Отців, зокрема на вселенських і помісних соборах. Ось чому Церква навчає приймати з вірою та шанувати як Святе Письмо, так і усне Передання. (Катехизм Української Греко-Католицької Церкви, п. 37).
Відповіді на інші ваші питання див. там же, "Апостольське Передання" (32, 33, 34), "Вірність Переданню" (35, 36), "Керигма і катехиза" (53, 54), "Передання Святих Отців Церкви" (55, 56, 57, 58, 59). Якби міг, набрав би і це, але, на жаль, це займе дуже багато часу

"Критерієм розуміння Слова Божого є читання і тлумачення Святого Письма Церквою: "А насамперед знайте, що ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення. Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога" (" Пт. 1, 20-21). Христос доручив Церкві автентично тлумачити Святе Письмо в її учительському служінні Божому Слову. "Ця учительська влада Церкви не стоїть понад Словом Божим, але служить йому, навчаючи лише того, що походить із Передання [...] та виймаючи з цієї єдиної спадщини віри те, що подає до вірування, як Богом об'явлене" (Dei Verbum, 10). (Катехизм Української Греко-Католицької Церкви, п. 52)

Із тим всі погоджуються.

Читаючи Писання випливає що Н.З. є Передання. Все що записали апостоли знаходиться у Н.З. То звідки ви узяли ці слова "а Святе Передання - Слово Боже, Христом Господом і Святим Духом доручене апостолам, передане в усій повноті їх наступникам" Чому нічого із того що є записане у Переданню не написано апостолами, уже не говорю І.Х.?


Де таке Христос доручив? Я думаю ви знаєте що є Церква? А це ніяк не учительський уряд, а всі хто вірить у Христа. І Христос сказав усім щоб досліджували Писання, а не окремим особам.

А Євангелія, Одкровення Йоана, Послання біблійні і послання позабіблійні - Климента, наприклад, Дідахе? Все це написано апостолами або їх учнями, за наукою Христа і під натхненням Святого Духа.
"Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: "Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?" - "Так, Господи, - відрікає той йому, - ти знаєш, що люблю тебе." Тож мовить йому: "Паси мої ягнята!" (Йо. 21, 15)
Як бачимо, є Петро - апостол, якому Бог доручив пасти Своє стадо. А це включає насамперед науку, проповідь, тлумачення Слова Божого. Тільки найдосконаліші із Церкви, а саме єпископи, мають ту благодать, що вони можуть бути учителями Церкви, якщо їх наповнить Дух Святий для цього.

То ти погоджуєшся що Передання це і є Н.З.? Все інші написання це не є засноване на апостольському вченню.
От наприклад читав Дідаха ця книга суперечить Євангелії, хоч звісно перші християни користувалися цією книгою, але по Божому велінню вона не ввійшла у Н.З.


З Петром у цій ситуації зрозуміло, він був відійшов від Христа, і Христос був забрав у нього сумніви.

А з чого ти взяв що титул дає досконалість. Виходить так: не знав ні Писання, ні як управляти Церквою, став єпископом і став мудрий. От ти не є єпископ чому тлумачиш Писання, ти ж сам тоді нарушаєш ваші правила? Пам’ятаєш як вибирали дияконів і єпископів у Писанні, вони уже були такими які мають бути істинні служителя. Назаріус це не середньовіччя, тоді так вчили що Писання крім духовенства ніхто не розуміє, для того щоб люди правди не знали. А саме Писання закликає перебувати у читанні Писання особисто кожного. Так вчили протестанти у середньовіччі.

І ти явно тоді суперечиш Писанню 1Кор.12:28 А інших поставив Бог у Церкві поперше апостолами, подруге пророками, потретє учителями, Як бачимо вчителі існують окремо від єпископа.

Звичайно ж ні. І новозавітні книги, і твори Отців написані людьми під натхненням Святого Духа - тільки в різний час.
Хотів би дізнатись, чим саме Дідахе, на вашу думку, суперечить Євангелії?
Але ж Христос вжив саме фразу "паси мої вівці", а не якусь іншу, щоб просто виявити своє прощення. Чому? Тому що Петро від початку вирізнявся з-посеред інших:
«І відповівши, Ісус сказав йому: Блаженний ти, Симоне, сину Йони, тому що не плоть і кров об'явили тобі, але Отець мій, який є на Небесах. І я кажу тобі: ти є Петро і на цій скелі я побудую Церкву мою, і ворота аду Її не переможуть, і я дам тобі ключі Царства Небес, і що зв'яжеш ти на землі, це буде зв'язане в Небесах, і що ти розв'яжеш на землі, буде розв'язане в Небесах» (Мт. 16,17-19)

Навпаки. Досконалість дає титул. Точніше не титул, а вид служіння.
Церква заохочує всіх до пізнання Святого Письма. Але ми Є у ній, ми поєднані Євхаристією, яка нас сповнює Божественними Тілом і Кров'ю; ми слухаємо проповіді, ми у спірних питаннях завжди опираємось на духівників або нашу духовну спадщину, утверджену Церквою.
Я не заперечую цього. Нічого не змінилось з тих часів щодо цього принципу.
Повторюю, Церква заохочує кожного мирянина читати Святе Письмо, про це багато пишуть святі Отці і говориться у декретах соборів. Справа в тому, що ніколи твоє розуміння Писання не повинне базуватись лише на твоєму розумінні. Ти є ніхто, останній у громаді вірних, найнижчий і найнедостойніший, тому мусиш потребувати Божої допомоги. Як Ісус принизив себе, так і ти себе мусиш принизити, стати смиренним. А істинна смиренність включає і істинний слух - щоб підкоритись тому, хто є вищим за тебе, і слухати його. “Отак будуть останні першими, а перші останніми”.
Погляньмо, що хто такі апостоли? З грецької мови - посланці, тобто ті, хто були послані Богом на проповідь Євангелія. Чи є єпископи проповідниками Слова Божого? Звичайно. Хто такі єпископи у посланнях? Знову ж, з грецької - наглядачі, які були пастирями Христових стад, заснованих апостолами. Чи є такими сучасні єпископи? Безумовно є. Ну а учителями можуть бути не тільки єпископи, а й, наприклад, богослови. Насправді, кожен мирянин може бути і апостолом, і учителем - в міру своїх здібностей. І зауваж, Павло ж не заперечує, що єпископи не можуть бути учителями. У його час апостольство означало подорожуваня і проповідування, тому це дещо відрізнялось від учительства - що якраз і видно з даної цитати.

Хочу долучитись до оговорення 1 і 2 питання сформульованих на початку. Наступні питання випливають з цих двох. Для початку зведу до купи що вже сказано.

svjat, Ви стверджуєте що Передання ні в чому не суперечить Писанню?

3. Писання саме собі не суперечить і не потребує виправлення. Тоді чому Передання суперечить Писанню?


Там було ще таке питання: Тобто що входить у це Передання.?

Зараз я продовжу відповідати на два перших питання і там міститиметься відповідь і на це питання (svjat, Ви стверджуєте що Передання ні в чому не суперечить Писанню?)
Я вважаю обговорення теми потребує трохи глибшого розгляду понять. Я в принципі поділяю сенс церковного передання (традиції), що висловили отці 2 ватиканського собору і на яке посилається Назаріус. Однак таке визначення дещо спрощене і занадто коротке, тому й виникають питання...
Пропоную сучасне розгорнуте богословське пояснення поняття Передання. Сподіваюсь дане пояснення буде більш зрозумілим.
Священное Предание -это есть опыт богопознания, осуществляемый в исторической канве существования Церкви. В 1Кор. Ап.Павел прямо предлагает:»Подражайте мне,как я Христу»,указуя на преемственность духовного опыта, а в Сол 2.15 «Тож стійте, брати, і тримайтеся передань, яких від нас навчилися чи то усно, а чи листовно». Да и в обычной жизни мы всегда получаем некий импульс от более опытных наставников, аналогично и в духовной.

Божественное Откровение и Богопознание могут быть зафиксированы и собраны, как любой человеческий опыт может быть собран, например, через рассказы, пересказы, записи.

Первоначально Священное Предание существовало в форме устной апостольской проповеди, на основании которой и было создано Священное Писание. Однако Священное Писание никогда не являлось единственной формой, в которой воплотилось богооткровенное учение, ему предшествовали, а затем наряду с ними сосуществовали еще по крайней мере две формы: правило веры (regula fidei) и богослужебно-литургическая практика Церкви, литургическое предание. Позднее появились и другие формы, в которые облеклось Священное Предание. Из них наибольшее значение для нас имеют творения свв. отцов и учителей Церкви.
Правило веры, историческое связанное с совершением таинства крещения, изначально являлось общим выражением самосознания Церкви в области веры. Указания на существование в Церкви такого Правила содержатся в Новом Завете. Ап. Павел призывает христиан "твердо держаться исповедания нашего" (Евр. 4, 14) и напоминает своему ученику Тимофею о "добром исповедании", которое Тимофей "исповедал ... перед многими свидетелями" (1 Тим. 6, 12).
Крещальные исповедания древних апостольских церквей, несмотря на некоторое различие в формулировках, по содержанию являются выражением единой апостольской веры, восходящей к учению Самого Иисуса Христа. Древнейшее Правило веры, несомненно, лежит и в основании Никео-Цареградского Символа веры, составленного и утвержденного на I и II Вселенских Соборах. Исторически, в соответствии с нуждами Церкви, Правило веры дополнялось, в него были включены вероопределения Вселенских Соборов. Все догматические определения, входящие в состав Правила веры, неразрывно связаны друг с другом и представляют собой единое тело Богооткровенной Истины.
От Священного Писания Правило веры отличается не содержанием, а формой. Если Священное Писание раскрывает Богооткровенную Истину как историю домостроительства спасения, то Правило веры представляет собой "истины веры", которые "в кратких словах вмещают все ведение благочестия, содержащегося в Ветхом Завете и Новом".
Литургическое предание. Известеное изречение древних учителей Церкви:
»закон веры определяется законом молитвы». Чинопоследования церковных таинств и священнодействий, молитвы и песнопения наполнены вероучительным содержанием. Со стороны своего содержания литургическое предание не отличается ни от апостольского предания, ни от Священного Писания.

Таким образом, Священное Писание, Правило веры и литургическое предание суть не взаимодополняющие друг друга части Священного Предания, а неразрывно связанные между собой формы единого Предания, тождественные по своему содержанию. Можно сказать, что одна и та же Богооткровенная Истина в Священном Писании благовествуется, в Правиле веры преподается в доктринальной форме, а в литургической жизни Церкви действуется и славословится. Из всех форм, в которых воплощается Предание, Священное Писание имеет для нас наибольшее значение.
Формы Священного Предания теснейшим образом связаны между собой. Правило веры по отношению к Священному Писанию является руководительным началом, ключом для истолкования (traditio inteperata). В литургической жизни, в таинствах сообщается Божественная благодать, отверзающая "ум к уразумению Писаний" (Лк. 24, 45). А в творениях свв. отцов мы имеем живую, непрерывную традицию истолкования библейских текстов. Поэтому "изъятое из потока Священного Предания, Писание не может быть понято, как должно, никакими научными исследованиями.
...Но каким образом отличить подлинное учение свв. отцов, имеющее авторитет, от частных мнений тех или иных отцов, которые могут быть и ошибочными? Для этого существует специальное понятие: "согласие отцов (consensus patrum)". В свято-отеческом учении принимается только та часть его, по которой имеется единодушное мнение всех или по крайней мере значительного большинства свв. отцов. По принципиальным вопросам догматического характера существенных расхождений у свв. отцов практически не бывает.