Щиро дякую за відгук. Приємно, що вам сподобався мій вірш. Взагалі то він написаний з думкою про одну людину - Наталю Булан з Луцької місії "Голос Надії". Її чуйність, щирість у служінні Богові через людей і її скромність мене вразили до глибини.

Щодо вашого вірша, поміщеного на початку цієї сторінки. Мені в ньому вчувається музика. Ви не показували його ніякому композитору? Вийде дуже гарна пісня.

Статтю "Тихе віяння вітру" перечитала. Дякую за інформацію. Гарна стаття. Є речі які не старіють. Хотілося б на ту тему написати вірш, але боюсь що мені це не під силу. Я взагалі трохи боюсь щось писати на біблійну тематику, адже краще, як у Біблії не скажеш.

Хотілося б щоб більше християн, які пробують писати вірші на українській взнали про цей сайт. Часами так хочеться спілкуватися з людьми, які тебе зрозуміють, коли треба підкажуть, підтримають.

Іване цікаві та змістовні вірші, але тематика якась заїжджена.
Поглиб якщо можеш філософську тематику,наприклад трагічність існування людини у цьому світі

Дякую за розуміння і пораду. Постараюся скористатися нею, якщо Бог дасть трохи мудрости.

Головне просити

І знову ти сидиш один -
Це вже не вперше,
Для всіх ти, як полин,
Всі вдумках над тобою суд вершать.

Темрява поглинула думки
Холодних стін і високої стелі,
За вікном зірок полки,
А ти лежиш в постелі.

У серці в тебе буревій,
Тривоги не дають заснути,
І голос совісті в душі
Питає: ,,А може ризикнути?''

В нічній тиші стаєш ти на коліна,
І тихим голосом звершається молитва,
Молитва покаяння, тиха й щира.
За щастям втраченим у серці йде гонитва.

Сили зла предстали над тобою.
Христос же ,люблячий, тебе не залишить,
Всю темряву розіб'є своєю ніжною рукою,
Простить твій гріх та заспокоїть.

Життя - це як спалах зорі на світанку,
Це сяйво зорі у тишині ранку,
Життя - це краплина дощу, а чи й злива,
Життя - це від Бога дарунок, це диво.

Життя - це на ниві жовтіє колосся,
Життя - це як море, що ген розлилося,
Життя - це струмочок, це кухіль води...
В житті принеси ти для Бога плоди.

Життя - це небес безкраї простори,
Життя - це волошки у чистому полі,
Життя - це як птах, що полинув у небо...
Життям же Ісуса прославити треба.

Життя - це дорога, не видно їй краю,
Життя - це стежина між травами в гаю,
Життя - це навчитись лиш добре робити,
Життя - це хвилиною вміть дорожити.

Життя - це до вічності зроблений крок,
Життя - це від Бога нам даний урок,
Життя - це лиш подих, це погляд один,
Це робити все так, як робив Божий Син.

Життя - це не річ, яку можна купити,
В життя своє Бога спіши запросити...
Тоді лиш збагнеш ти, що ж є життя,
Коли в серці зійде Господня зоря...

с.Ірина, м.Луцьк

За Мною йди....
Бушує страшно море
І з хвилями боротись сил нема
Тягар в душі, відчай нераз і горе
Навколо ніч і безпросвітня тьма

Але я йду...
Я знаю Ти зі мною
Ти завжди поруч, навіть у пітьмі
Схиляюся втомленою душою
Й хоч падаю та знову я встаю

Хай світ кипить навколо лицемір`ям
Бушує гріх у боротьбі земній
Я знаю й вірю в силу воскресіння
І чую голос Твій
Не бійся сину Мій!

Для тих, хто шукає християнські вірші українською мовою пропоную два сайти:

http://www.poeziya.org.ua

http://www.vavrynyuk.com.ua

На останньому вірші згруповані за темами. Є багато віршів на різну тематику.

Та, що дає життя

І назвав Адам ім’я своїй жінці: Єва,
бо була вона мати всього живого.
Буття 3:20

1.

Прекрасна Єва, вранішня зірниця.
Невже ще очі його сплять?
Це плоть його, це справжня помічниця!
Й Адам назвав її — Життя.

У ній — майбутнє, щедре і багате,
Пливтиме вічно, без кінця.
Яка ж це честь — саме Життя прийняти
Із рук Великого Творця!

Праматір всього сущого й живого
Передає у світ Життя —
Дарунок неба, сутність вічну Бога —
Як естафету в майбуття.

Але Життя спіткнулось об гординю —
І горизонт зчорнила смерть.
І з плеса річки клапоть неба синій
Враз потягнуло в круговерть.

І та, що в світ земний принести мала
Життя для радості людей,
Сама ж руками грішними вдягала
У смертний одяг всіх дітей.

Сміялась смерть зневажено в обличчя
Жінкам, що тішились дитям.
І перший крик котився на узбіччя
В раю зневаженим життям.

І плакав Батько.
Сльози гірко-теплі:
Вмирають діти без надій.
Й Життя сказало: «Я піду на землю,
І Я помру — за неї і на ній».

І — народилось.
Смертна юна мати
Тримала ніжно Немовля.
Світився хлів, як царськії палати,
Вслухалась в ангелів Земля.

Марія-жінка знов Життя тримає
В земних натруджених руках.
Веселий ранок йде з-за небокраю:
Яка ж хода його легка!

Утішся, жінко, кинь журбу від себе:
Едем вернувся з забуття.
Твій Син відкрив твоїм нащадкам небо.
Ти знов народжуєш Життя!

Твій Син помре.
Як тисячі й мільйони.
Але ця смерть безсмертям проросте.
І ти, забувши ночі всі безсонні,
Життя нащадкам в душі покладеш.



2.

Бог дав тобі життя —
Себе живу частинку —
Щоб ти його Його дарунок крізь бурі пронесла,
Щоб сміх лунав дітей щасливо, щедро, дзвінко,
Щоб посмішками квітів планета розцвіла.

Ти є сама Життя. Ти дітям залишаєш
Росу едемських ранків і відгомін віків.
Ти вічність їм кладеш та небеса безкраї
У їх маленькі руки з Господньої руки.

Ти їм даєш життя: небесне, світле, чисте…
Сама ж і відбираєш — в невинної душі.
Оте життя, що носиш під серцем кам’янистим,
Яке і розміняла на грішні бариші.

Тендітний пагін той, що в світ лишень пробився,
Сама ж зриваєш сміло, безжально, як бур’ян.
Німий та кволий крик, що ще не народився
Про захисток волає крізь кригу та туман.

Бог дав тобі життя.
А ти життя зриваєш,
Яке у твоїм лоні свій перший дім знайшло.
Воно не побіжить назустріч небокраю
І рученят не вмочить у росах за селом.

Не впустить на поріг ранково-свіже сонце,
Воно не посміхнеться бджолині на квітках.
Тобі не простягне в замурзаній долоньці
Жука, якого мужньо зловило в бур’янах.

Його не понесуть баскі гарячі коні
І соколом у небо вже мрії не злетять.
Воно не візьме в руки твої старі долоні
Й не скаже вже: «Спасибі, що ти дала життя!»

Бо ти немилосердно своє життя убила,
Не зупинила совість, не мучив душу страх.
Ще не почавсь політ — а вже згоріли крила
В морозі егоїзму, в байдужості снігах.

Бог дав тобі життя.
Так дай його дитині.
Безцінний дар Творця під серцем збережи.
Щоб ще життя буяло під небом чисто-синім,
Щоб вітер твою душу безсмертям освіжив.

Юрій Вавринюк

http://www.vavrynyuk.com.ua

В вечірній тиші батько з сином говорив:
“Знов день пройшов, я слідкував уважно за тобою.
Твої поступки бачив, сину дорогий,
Чому так вів себе, - питання моє...

Чому сусідці шибку ти розбив,
Розкидав іграшки сестричці без причини,
А після ланчу мамі нагрубив,
Яка так дбає про свою дитину...”

І справді, соромно стало хлопчині,
Мовчав хвилину, бо не було що сказати.
Він тільки ніжно звів на батька очка сині,
Промовив тихо: “… винуватий, тату...”

“Це дуже добре, - вину свою ти зізнаєш,
I пам'ятаєш про поступки необачні,
Та я ж надіюсь, ти урок собі візьмеш
Із покарання, що тобі я передбачив.

Ось - цв'яшки й молоток приготував,
За кожен злий учинок, хочу,
Щоб ти молоточком цвяшок забивав
На паркані За хатою, що біля порчу...”

Хлопчина добре батька розумів
І так хотів його довіру оправдати…
Biн кожен день старався так як міг
Найменьше цвяшок в паркан забивати.

І так прийшов останній день неділі.
Син з батьком знов розмову мали:
“Я справивсь!”, - й очка голубії
Дивились ніжно знов на свого тата…

“Ці цвяшки, - хочу вже тобі віддати.
Тримати їх не маю я потреби,
Бо жодного сьогодні не прийшлося забивати!..”
Так син сказав і гордий був за себе.

І батько теж зрадів новині сина,
Він злегка так його oбняв,
А потім ще таке додав: “Тобі, дитино,
Завдання інше я приготував.

На місце злих учинків - добрі учини;
Чи зможеш так, як ти гадаєш?...
Зробив добру справу - й одного цвяшкa забери,
І так, аж поки всі не повиймаєш…”

І знову син за справу взявся:
Сестричку більше він не ображав,
Й сусідці помагати не вагався,
І лиш слова приємні мамі говорив.

Всього три дні! і цвяшок на паркані
Більш не було, їх син всіх повиймав.
Покликав тата, як і було в плані
І все йому наочно показав.

“Ти - молодець, я радий, що багато
Справ всього за три дні ти учинив.
Тепер я хочу, щоб уважно
Ти на паркан наш подививсь...

Я розумію, ти старався, синку,
І неодмінно справивсь ти,
Але поглянь, - на місці злих учинків
Всерівно залишились дірочки...”

“Невже ж даремно я старався,
Багато так зробив добра”…….
І мимоволі з очок синіх
На щоки капнула сльоза...

* * *

Перш ніж образити поступком
Cестру чи брата у Христі,
Перш ніж пройти - не привітати,
Подумай, варто нам чи ні...
Лишати слід на серці, навіть
Якщо пізніше в добрих справах
Плануєм ми відносини поправить ...
Але... чи варто... адже ми знаєм
Що у поступках ми не просто брата, -
Ми Ісуса ображаєм! А Він є Добрий і прощає, -
Та все ж, на місці Його ран –
Ми знову рани залишаєм…
Чи то обман, чи може заздрість,
Страх, злість, сумніви, гордість...
Не раньмо цими Іісуса!
Стараймось жити, щоб спокуси
Не мали місця серед нас.
Нехай в поступках, всіх ділах
Лише прославиться Наш Спас!

Іван
Чудовий вирш, якщо ви непроти, я б хотив його на мелодию покласти
зайдит сюди, та дайте мени будь-ласка видповидь

http://www.fleita.com/forum/downloads.p ... le&id=4805

Як манить душу голубінь небес,
Як хочеться мені злетіти вгору,
Піднятись вище, ніж гірський хребет,
Що ледве вдалині осяжний взору.

Як хочеться мені забути біль,
Нічні зітхання і гірку сльозу,
Та досягти в стрімкім пориві ціль –
Таку жадану, чисту, неземну,

Щоб злитися в блаженному єднанні
З Христом моїм у вічній красоті.
Як хочеться мені в цей час останній
Прожити кожен день у чистоті,

У святості і у святих стремліннях,
В моліннях щирих вічному Творцю,
У прагненні небесного нетління,
Щоб вірним залишитися Отцю.

Іван Твердий[/quote]

Джерело

Холодні води кришталеві
З землі несеш ти, джерело!
Робити справи щотижневі,-
Всім спраглим сили надало;

Жива вода твоя, джерельна,
У спеку тіло холодить
І втома із душі, земельна,
Тебе ковтнувши, відлетить;

Твій спів, ласкаво-говірливий,
Серцям людським спокій несе,
Де ти пробилось,- люд щасливий
В надії, що життя спасе!

Земні джерела висихають;
Хто ж має з неба джерело,
Де води вічні витікають,
То тим навіки повезло!

Це джерело є Слово Боже!
Ісус Христос,- як Божий Син!-
Спинити спрагу допоможе,
Бо Він Спаситель лиш один!

Дуже красиві вірші.. я теж своі закину , але трошки пізніше..

Ти простягаєш небо, як тканину
Ти висипаєш зорі в вечори
Ти розфарбовуєш картину
Непорівнянної, величної краси.

Пануючи у Всесвіті великім,
Ти будиш квіти на землі,
Планети, творячи у висі,
Росою ходиш по траві…

Ти дивовижний, грандіозний,
Тобі подібного немає …
Чому ж світанням кожним
Ти землю променем проймаєш?

Твоє величчя вкрило небо,
Тобою сповнена земля.
Усе вродилося від Тебе,
А проблиск Твій це є життя…

Щорання тихо Ти встаєш
Вручаєш сонцю світло.
Який Ти був – Такий Ти є,
Тебе не змінить вічність.

Вдягаєш промені, як шати,
На крилах ходиш вітрових.
На водах, ставлячи палати,
Той Самий будеш навіки.

Чи є для Тебе неможливе,
Могутній, праведний Господь,
Святий і грізний Боже сили,
Що ймення Твоє Саваот?

На землю глянеш – затремтить.
До гір торкнешся – задимляться.

Та серце Твоє так болить,
Коли людина відвернеться.

А хто то є ота людина?
І що в порівнянні з Тобою?
І звідки взялась в неї сила,
Щоб огорнуть Тебе журбою?

І що Ти в ній знайшов такого,
Щоб опуститись їй до ніг?
Щоби віддати Сина Свого
На біль, образи і на сміх?...

А та людина тільки порох
І тягне руки у крові…
Вона сказала, що Ти ворог,
І суд призначила Тобі!

Тобі! Величнішому Богу!
Тобі! Початку всіх віків!
Тобі призначила Голгофу,
А Ти… вмираючи, любив…

Та смерть не втримала Тебе,
Безсилі в неї руки.
І Ти воскрес, і Ти живеш
На віки й вічні віки.

Незмінний Ти, Єдиний, Вічний,
Сидиш над кругом Ти землі.
Твої слова – вогонь відвічний,
Що струмом ходять у душі.

Ти простягаєш небо, як тканину
Ти висипаєш зорі в вечори
Ти розфарбовуєш картину
Непорівнянної, величної краси.

Людмила Нечик

***
Була ранкова прохолода .
Ісус ішов у Єрихон.
Пробуджувалася природа
Забувши безтурботний сон.

Здригнулись віковічні мури.
О, скільки тут пройшло людей,
Які страшні були тут війни,
А, це Месія наш іде.

Дорогою ішов незрячий,
Шукавши палицею путь.
Надії б`є потік гарячий,
А ноги аж самі несуть.

Хай змилується Син Давидів,
Бо Він правдивий Божий Син,
Незрячий звільниться від злиднів.
Не піде назавжди на згин.

Чого ти хочеш, - Він питає,
Я дуже хочу мати зір.
І пелена з очей спадає,
-Жебраче, завжди Богу вір.