паша написав:
той, кого любить Ісус написав:
"Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, бо забута і пам'ять про них, і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється!..." (Екл. 9:5,6); "І багато-хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту... А ти йди до кінця, і відпочинеш, і встанеш на свою долю під кінець тих днів!" (Дан. 12:2,13).
Щось не зрозуміло до чого ти навів перший стих адже в ньому нічого не говориться, що померлі очікують воскресіння і другого приходу Христа.
Щодо другого стишка то ти сам бачиш, що в ньому говориться про тіло а не про душу. Тіло лежить в землі, а душа вже є або в небі, або в пеклі. Перший суд над душею відбувається одразу після смерті. Другий суд буде тоді коли воскреснуть тіла, коли буде друге пришестя Господа. Тому людина молиться до святих, які вже є в небі разом з Господом.
А що там, за завісою?
Стан людини після смерті – це питання, яке в усі часи приваблювало своєю загадковістю, в результаті чого виникло багато теорій, які так чи інакше впливають на свідомість людини, особливо в похилому віці. На сьогодні найбільш розповсюдженими є такі версії відносно цього питання. Одні, атеїсти, під смертю мають на увазі кінець всього, тому передсмертний стан у них відзначається особливою агонією. Інші, також атеїсти, але більш прогресивні, крадькома слідкують за діяльність науковців типу організації „Клондайк” в надії на те, що в майбутньому їх „воскресять” за допомогою наукового методу. Ще інші, прихильники східних релігій, розраховують на певне перевтілення в залежності від результату оцінки їхнього життя. Переважають добрі вчинки - потраплять в наступному житті в багату сім'ю , якщо ж злі - прийдеться відбувати покарання в образі тварини. Саме з цієї причини в Індії звичайнісінька корова вважається священною і недоторканою, бо в ній індуси вбачають „невдаху” з минулого, якому добряче не пощастило. Це теорії, які існують за межами християнства.
Звичайно, позиція християн щодо цього питання є чітко визначеною: ми віримо, що є воскресіння, бо й сам Христос воскрес. В Святому Письмі описується випадок, коли до Ісуса підійшли саддукеї (раціоналісти того часу, які відкидали воскресіння мертвих), з метою переконати Христа в тому, що після смерті майбутнього нема, на що Він так відповів: ,.А про воскресення померлих хіба не читати прореченого вам від Бога, що каже: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих" (Єв. від св. Матвія 22:31,32). В іншому місці Ісус дає чітке запевнення всім віруючим: „Я воскресіння і життя. Хто вірує в Мене, - хоч і вмре, буде жити” (Єв. від св. Іоана 11:25). Отже, майбутнє є. Тільки відносно того, в який саме момент відбувається перехід до іншого світу, в християнстві на сьогодні існують три різні погляди. Перший полягає в тому, що відразу ж після смерті відбувається чіткий розподіл: добрі – в рай, погані – в пекло. Другий передбачає ще існування так званого чистилища, до якого потрапляють люди, які виявилися не настільки добрими, щоб бути в раю, але й не настільки поганими, щоб бути в пеклі. В даному випадку чистилище відіграє дисциплінарно-виховну роль. Прихильники третього погляду порівнюють смерть зі сном, з якого Господь розбудить, тобто воскресить людей під час Свого Другого приходу на нашу землю.
Щоб визначити, який з цих поглядів є істинним, пропоную звернутись до Святого Письма: „Оце ж воля Мого Отця, – щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, – і того воскрешу Я останнього дня” (Єв. від св. Іоана 6:40). Ці слова Ісуса спонукують замислитись над істинністю миттєвого розподілу до раю чи до пекла. Адже виходить нонсенс - людина, скажімо, перебуває вже довгий час в раю, і тут їй треба повернутись в домовину, щоб воскреснути під час Другого приходу Христа. Для захисту гіпотези про миттєве переселення і, в подальшому, вічне перебування в раю чи в пеклі, також використовують притчу про багатого чоловіка і Лазаря (Єв. від св. Луки 16:19-31), де образно змальований діалог між Авраамом, який знаходився в раю, та багатим чоловіком, який опинився в пеклі. Вже сама наявність діалогу є вагомим аргументом на користь того, що це є притча і не більше. Уявімо, для прикладу, яким би було перебування в раю матері, яка б постійно бачила свого сина, хай і неслухняного, що весь час благально просив би в неї хоч бодай краплину води? В книзі пророка Ісаї ж написано: „Бо ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!” (Ісаї 65:17).
Хто уважно досліджує Біблію, може зауважити, що Бог свого часу раз і назавжди знищить гріх і тих, хто його настільки полюбив, що став єдиним цілим з ним. „Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, – і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, Який не позоставить їм кореня, ані галузки” (Малахії 4:1). Дію Бога відносно гріха і грішників можна порівняти з операцією лікаря-онколога, завданням якого є повна ліквідація злоякісної пухлини з-поміж здорових органів тіла. Автори Євангелій, описуючи життя Ісуса Христа на землі, згадують факти, коли Ісус воскрешав людей. Пропоную розглянути відомий випадок воскресіння Лазаря. „Друг наш Лазар заснув, – та піду розбудити його.” А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, видужає". Та про смерть його мовив кус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: „Умер Лазар.” (Єв. від св. Іоана 11:11-14). Христос, як бачимо, не сказав учням, що йде викликати чи відкликати Лазаря з раю, пекла чи чистилища, а просто пішов розбудити його зі смертного сну. Що цікаво, що саме таке розуміння стану померлих існувало в біблійні часи. Ось лише декілька прикладів. Патріарх Йов свого часу сказав: „Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі...” (Йова 19:25-27). Пророк Ісая: „Померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло, тому пробудіться й співайте, ви мешканці пороху, бо роса Твоя - це роса зцілень, і земля викине мертвих. Іди, мій народе, ввійди до покоїв своїх, і свої двері замкни за собою, сховайся на хвилю малу, поки лютість перейде. Бо Господь ось виходить із місця Свого, навідати провини мешканців землі, кожного з них, - і відкриє земля свою кров, і вже не закриє забитих своїх!” (Ісаї 26:19-21) В книзі пророка Даниїла. яка відома відкриттям майбутніх подій, зазначено: „І багато хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту” (Даниїла 12:2). В цьому ж розділі пророку Даниїлу було сказано: „А ти йди до кінця, і відпочинеш, і встанеш на свою долю під кінець тих днів” (Даниїла 12: 13).
В часи Нового Завіту продовжувало існувати таке ж саме розуміння. Ось слова апостола Павла: „Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, – раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона – і мертві воскреснуть, а ми перемінемось!” (І Кор. 15:51, 52) „Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть померлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і гак завсіди будемо з Господом” (І Сол. 4:16,17). Читаючи дані рядки, у когось мимоволі виникне логічне питання - де перебуває душа людини під час смертного сну? Щоб об'єктивно відповісти, пропоную проаналізувати початковий процес створення Богом першої людини. „І створив Господь Бог людину з пороху земного. 1 дихання життя вдихнув у ніздрі її. - і стала людина живою душею” (Буття 2:7). Виявляється, що душа в людині є тільки тоді, коли дихання життя, дане Богом, поєднується з тілом. Мудрий Соломон в книзі Екклезіаста 12:7 описує смерть, як зворотній творінню процес: „І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!” При Другому приході Ісуса Христа відбудеться процес схожий з початковим актом творіння, і ми віримо, що Бог має силу дати життя мертвому тілу, в якому б стані воно не знаходилося.
Отже, Біблія розкриває стан померлих, як смертний сон. Саме такою є позиція Святого Письма відносно даного питання. Чесно кажучи, ця позиція є не тільки істинна, а й досить гуманна. Коли ми ввечері засинаємо, то не відчуваємо плину часу, і наступним моментом, який ми свідомо сприймаємо, є наше пробудження вранці. Аналогічна ситуація з станом померлих. Незалежно від того, чи людина померла сьогодні, чи тисячу років тому, наступним моментом після того, як перестало битися її серце і припинилося дихання, буде воскресіння під час приходу Ісуса Христа на нашу землю.
Підводячи підсумок, пропоную розглянути ще одну біблійну історію - воскресіння Ісусом Христом дочки старшого синагоги. До речі, в цьому уривку гармонійно поєднується все вищесказане. „А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: „Не плачте, – не вмерла вона, але спить!” І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: „Дівчатко, вставай!” І вернувся їй дух, – і хвилі тієї вона ожила” ( Єв. від св.Луки 8:52-55).
ГАЗЕТА ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ „ЧЕРНІВЦІ”