Впустіть диво в своє життя!
Усі б ми хотіли побачити диво! Та думка приходить: “Хіба ж це можливо?” А диво маленьке живе поруч з нами! В Дітдомі росте: і без татка , й без мами! І сердечко плаче малої дитини, Бо в неї немає своєї родини! Немає кому її наніч обняти! Немає того, хто б “ЛЮБЛЮ” міг сказати! Й хоч страшно дитинку чужу всиновляти, Та їй у Дітдомі не страшно зростати? Що ж в світі жорстокому діток чекає, Коли ні підтримки, ні рідних немає? Статистика свідчить, що дітки вмирають! У ранньому віці свічки їх згасають! Але, якщо в серці здолаємо страх, То диво ростиме на наших очах! Життя ми врятуємо вчинком своїм! І дітки знайдуть так потрібний їм дім! Знайдуть в нас підтримку, ЛЮБОВ і тепло, А Бог нам стократно поверне добро!
Група ризику
Дітей цих “група ризику” у пресі називавють, Бо шансів в світі вижити не так багато й мають! От вийдуть із Дітдому – й нікому нема й діла! Ніхто в них не спитає: “А ви сьогодні їли?” Отак і виживають в цьому світі найсильніші, Але, це – одиниці! А чим же інші гірші? Не сироти тут винні, а світ міняти треба, Бо хто ж у світі виживе, де кожен сам за себе?
Їхнє життя в наших руках!
Прогляньте фото сиріт в інтернеті ви на сайті, А потім собі відповідь на запитання дайте! “Що бачите на фото цих” , - у вас спитати хочу? А бачите маленькі і сумні дитячі очі! Та можемо ми радість поселити в цих очах, Бо дітки ці і їх життя лише у нас в руках!
Сироти хворі – одні в свому горі! Серце кров’ю обливається, як хворих діток бачу! На фото лиш погляну – і зразу уже плачу! Я плачу, бо цим діткам - від двох до п’яти років, А їм життя вже піднесло такі важкі уроки! Та діткам мої сльози, на жаль, не помагають, А грішми їм допомогти – можливості не маю! Зробити можу лиш одне – до вас усіх звернутись І даним віршиком моїм ваших сердець торкнутись! Не будьте ви байдужі, бо дітки дуже хворі! Допоможіть, благаю вас, у їх важкому горі! Бо для хвореньких цих дітей - важлива кожна мить! Все слабшим й слабшим вогником їх свічечка горить!
У нас є все, а що є в них?
У нас є все: і дім, й сім’я, й гаряча кружка чаю! А що є в них? Ось відповідь: “Нічого в них немає!” А ми б могли наповнити сирітське життя всім: Подарувати і сім’ю, й так довгожданий дім, Надію на щаслииве, довге, радісне життя, І поселити в їх серцях безпеки відчуття! А як перед всиновленням здолати в серці страх? Він зникне, як побачите любов у їх очах!
Мрія на життя
Не будьмо байдужі до долі дитини, В якої немає своєї родини! Бо діти – це наша із вами надія, А ми для дітей – це нездійснена мрія! Це мрія про дім, про кімнату свою! Це мрія почути від мами: “Люблю!” Це мрія уже не по розкладу жити! Це мрія любимою бути й любити! Це мрія про ванну і кухню свою! Це мрія, щоб взяли її у сім’ю! Тому поможіть їхню мрію здійснити! І Бог Вам віддячить: Вас будуть любити! А серце наповнять благі почуття, Бо Ви - врятували дитяче життя!
Сироти при живих батьках
Сто тисяч дітей-сиріт живе в нас на Україні! Із них тридцять дві тисячі могли б бути в родині! Бо решта дітей – сироти, в яких живі батьки, А щоб їх прав позбавити – на це ідуть роки! Й тут постає питання: “Що ж можемо зробити, Якщо сімдесят вісім тисяч нам не всиновити?” Отут звернутись хочу я до всіх людей не бідних: “Допоможіть цим діткам, в яких немає рідних! Купіть їм подарунок і Бог за це віддячить! Й оформіть Ви його, як Акт прийому-передачі!” Тоді, Ваш подарунок буде точно у дітей, А вам на небі плюсиком позначать вчинок цей!
Як живемО?
Як живемО? Із дня у день: працюємо, кохаєм, Своїх проблем доволі в нас, тож ніс в чужі не пхаєм! А що там ззовні за вікном, за нашими дверима? Там світ із безліччю проблем, там сирота дитина Стоїть в Дітдомі у вікні й нас з вами виглядає І слів “Йдемо додому ми” понад усе чекає! Чекає те, чого вона ніколи ще не мала! Чекає те, чого в житті ще так і не пізнала! Чекає те, без чого нам немає сенсу жити! Чекає, щоб хтось на Землі її зміг полюбити! І ось тоді б вона змогла свою любов віддати, Яку роками берегла для своїх мами й тата!
Казка “Надій і Мрій”
Їм так потрібні любов і ласка, А ми б могли їх відвести в казку! В дитячу казку “Надій і Мрій”! У казку світлих в житті подій! В сімейну казку – де мама й тато! Де буде слова “ЛЮБЛЮ” багато! Й наповнить щастя серця зболілі! А ВИ б їм казку дати зуміли?
ВОНА...
Вона - відчуття порожнечі в душі, Яке виростає з зерняток в кущі. А ті розростуться й в душі такий біль, Немов би на рану насипали сіль. Вона викликає панічний в нас страх. Від неї з’являється відчай в очах. Вона - це немов після світла пітьма. Вона виникає, як рідних нема. Із нею живем ми немов в холосту. Вона поселяє в серцях пустоту. Вона - це САМОТНІСТЬ гірка і страшна: Немало життів погубила вона. Самотність не значить буквально "сама": Людина будь-де може бути одна. І дітки в Дітдомі - живий цьому доказ, Завжди вони разом, та все це лиш пОказ. Ці дітки самотні і дуже страждають, Бо хоч в колективі - любові не знають. Потрібні родина їм, мама і тато. А найголовніше - любові багато.
Дев’ятий День Народження Я знову День Народження без тебе зустрічаю, Дев’ятий рік уже минув, а ще тебе не знаю! Та все одно у серці я надію зберігаю Й обняти, рідна, я тебе понад усе бажаю! Якби ж ти знала, мамко, як тебе не вистачає! Ніщо мене не радує. Сумую і чекаю...
Лист ненародженої дитинки В твоєму животику жив і зростав. Любив тебе, мамко, і зустріч чекав. Та ти без суда засудила до страти. Я ще й не пожив, а вже треба вмирати! Відправила ти мене, рідна, в пітьму. За що ж ти убила мене? Не збагну. Боялась, що статків нема? Не біда! Із рук твоїх соком би стала вода! Чи може боялась, що буду обуза? Що стану в коханні твоєму я грузом? Матусю, якби тебе хтось покохав, Повір, я обузою б точно не став! Бо я - це найкраща частинка тебе! Й хто любить тебе, той полюбить й мене! Чому ж ти тоді мене вбила, рідненька? Невже не любила ти серце маленьке? Чому не спинила ти руку врача, Що вирок твій виповнив за палача? Він тільце моє на шматки порубав, А я, моя мамко, від болі кричав! Я жити хотів, не вбивати благав. Та вчинений гріх все ж життя відібрав. Й коли розлучили нас, рідна, з тобою, То мусорний бак став для мене труною! Та хочу я , мамко, щоб знала одне: Завжди я любив тебе й це не мине! Люблю тебе й досі й пробачив тобі! Лиш ти, рідна, зможеш простити собі?
|