Гріх –це набагато серйозніше ніж ти думаєш. Я вже писав, що якщо ми впадаєм в гріх то ми самі себе відлучаємо від Христа, бо «в Ньому немає гріха». Звичайно ми залишаємося дітьми Божими, але синами блудними. То що ми запечатані Святим Духом на день викупу, не означає що нам автоматично гарантована особиста спасенність за будь-яких умов. Святий Дух в нас це гарантія того, що ми маємо можливість до Нього повернутись за будь-яких умов(окрім Хули на св.Духа). Але для того щоб повернутись ми, окрім допомоги св.Духа, маємо ще і самі зробити особисте вольове зусилля.
Гріх органічно чужий просвітленій природі нової тварі (2Кор.5:17), народженої від води і Духу. Піддаючись спокусі і впадаючи в гріх, християнин переживає теж, що і інфікований здоровий організм. Всі його сили піднімаються на боротьбу з гріховною інфекцією, він мучительyо переживає своє захворювання, інакше кажучи, осуджує себе, розкаюється в гріху і бореться з ним. Гріх неминуче тягне за собою страждання, самоосудження і покаяння. В результаті відбувається: в онтологічно-моральному аспекті – очищення, а в правовому – прощення.
«Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха.»(1 Ін.7) А як очищає?
„
Якщо сповідуємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від всякої неправди...це пишу вам, щоб ви не грішили; а якщо хтось би згрішив, то ми маємо Ходатая перед Отцем – Ісуса Христа, Праведника” (1Ін. 1:9; 2:1).
Через покаяння християнин постійно одержує „оправдання”, яке полягає не тільки в прощенні, але і в ліквідації гріха, в очищенні від нього. Слід обмовитись, що можна лише умовно приписувати боротьбу з гріхом, та і взагалі всякий духовний процес, самому християнину. Насправді його приналежність до Церкви (що являє частково Царство Боже на землі) визначає перебування в ньому Духа Святого, Того „Духа усиновлення” (Рим.8:15), який володіє християнином в такій степені, що обумовлює єднання його із Христом і, відповідно з Отцем Небесним (Ін. 14:6, 10). Саме Цей „ Дух допомагає ним у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями.” (Рим.8:26).
Отже, наше зусилля мають бути спрямовані на те, щоб бути постійно відкритими до благодаті Св.Духа який допомагає нам «ходити у світлі» в т.ч. це «ходіння» передбачає виконання євангелських заповідей.
Сам Господь Ісус Христос в Євангелії вчить, що „
не всякий, що говорить Мені: „Господи! Господи!” ввійде в Царство Небесне, але той хто виконує волю Отця Мого Небесного” (Мф. 7:21). А воля Отця-
це нове життя любов’ю. Чим більше людина любить, тим більше вона віддається боротьбі, душевній і тілесній, для того, щоби виконувати заповіді, тим більшого духовного зростання і оновлення розуму вона досягає в Дусі, набуваючи спасіння по благодаті і божественому дару, але одержує по вірі, по любові і через подвиг в повну міру духовного віку.
Щодо твого питання про старання, то не йдеться про його міру. А йдеться про те щоб воно було як таке, і спрямоване на покаяння і принесення достойного плоду покаяння. І тому на Суді буде таке: чи ти в смиренні і покаянні прийшов на суд, чи в гордості, самовпевненості і нерозкаянних гріхах.
Цитата:
Щодо твоєї цитати Христа: «Якщо не буде ваша праведність більшою за праведність книжників і фарисеїв не ввійдете в Царство Небесне», то це Він сказав щоб наголосити, що праведність фарисеїв не дає право на вхід до Царства Небесного. А фарисеї тоді вели дуже праведне (з точки зору людей і Сонячника) життя, і навіть Сонячнику далеко до того праведного життя яке вели фарисеї. Але Христос підкреслив, що того замало. Як же ж можна бути ще праведнішим за фарисеїв? Чи треба ще більше поститися, молитися? Ні! Праведнішими за фарисеїв ми можемо стати лише зодягнувшись у святість Ісуса Христа. Це Христос мав на увазі.
Фарисеї тоді вели формально зовнішньо праведне життя, а Христос закликав вести внутрішньо-духовно праведне життя. І християнам цілком під силу вести таке життя з допомогою благодаті св.Духа.
Жива віра передбачає наявність цієї євангельської праведності. Згадаймо і оповідь Христа про Останній Суд в Мф.25-31:46 яка закінчується такими словами: «І ці підуть на вічну муку, а праведники – на вічне життя».