Православні стверджують, що католики відкололися від єдиної православної церкви, а католики вважають, що лише папа римський має першість і є намісником Бога на землі, а отже православні відступили від єдиної всесвітньої церкви.

Так, як же насправді, хто від кого відхилився?
А якщо вже й розділилися, то в чому саме різниця між католиками і православними?

Мені здається, що між ними суто політична різниця, і розділилися вони з тих самих міркувань...

Напевно різниця і в політичних поглядах, і в поглядах на богослужіння, і в поглядах на деякі релігійні традиції, але Бог нас не відрізняє один від одного - це точно, тому ми повинні не шукати різниці між католикаим та православними,а шукати спільне, щоб спільно жити, щоб спільно бути з Господом, лише наша єдність принесе гарні плоди.

А ще краще, щоб усі христяни були разом...але розумію, що це нереально

По-перше, щоб відповісти на ці питання доцільно ознайомитись з історією виникнення розколу. Рекомендую в цьому плані дослідження Эрнста Христофора Сутннера «Исторические этапы взаимных отношений Церквей Востока и Запада» http://www.webcenter.ru/~zeleny/suttner.txt

По-друге, постає питання як розуміти розкол(схизму) що стався між Церквами Сходу і Заходу. Розколи бувають двох видів по своїй природі. Той розкол, що стався між Церквами Сходу і Заходу не означав, що хтось відколовся від єдиної Церкви.
Про це добре розяснюється у того ж Сутннера:
«Глава І.
II) ЦЕРКВИ-СЕСТРЫ В HЕ ПОЛHОМ ОБЩЕHИИ ДРУГ С ДРУГОМ

Однако на протяжении истории часто случалось, что полнота общения между
Церквами-сестрами утрачивалась. Подобно апостолу. Церкви тоже носят свое
сокровище в хрупких сосудах (см. 2 Кор. 4.7). В их земной одежде много
недостатков, и они постоянно дают повод для справедливой критики.

Церкви-сестры, которым следует делиться друг с другом своими духовными
дарами, должны также предостерегать друг друга, когда появляются
недостатки, и помогать друг другу в исправлении этих недостатков. Hо если
одна Церковь не слушает более предостережений, то в крайнем случае может
потребоваться пригрозить ей разрывом отношений. Ибо в экстремальном
случае недостатки одной конкретной Церкви могут быть настолько велики, что
сделают полное единство в отношениях непозволительным. Hет сомнения, что
и тогда многие духовные ценности продолжают оставаться общими. Hо если
тяжесть недостатков оказывается чрезмерной и готовность к исправлению
отсутствует, то разрыв отношений, действительно, может произойти. История
Церкви знает множество соответствующих примеров.

Без полноты общения друг с другом во взаимоотношениях Церкви-сестры не
являют собой то, чем они должны быть по велению Христа. И тогда они
подвергаются суду строгих слов ал. Павла (1 Кор. 1.10-13). Церкви-сестры,
порвавшие отношения полного единства, не являются все же абсолютно
чуждыми друг другу. Экуменическое движение наших дней предлагает при
оценке их взаимоотношений учитывать, в первую очередь, продолжающую
существовать между ними духовную общность и лишь затем - их недостатки.
По этой причине папа Павел II придумал для Церквей, не имеющих между
собой заповеданной Господом полноты единения, выражение "Церкви-сестры,
находящиеся в почти полном общении". (Это выражение впервые встречается
в папской грамоте, переданной Папой Павлом II Вселенскому патриарху
Афинагору I при посещении его в июне 1967 года)...

III) ЧТО ТАКОЕ СХИЗМА?
Схизмой называют состояние, наступающее, когда определенные поместные
Церкви теряют единство между собой.
1 ) Если находящиеся в состоянии схизмы поместные Церкви продолжают
признавать друг друга Церковью Христовой, они являются "Церквами-сестрами
в неполном единении".
2) Hо если они отказывают друг другу в этом признании и каждая из них
убеждена. что только она является Церковью Христовой, а другое сообщество
заблуждается, то речи о Церквах-сестрах быть более не может. Тогда перед
нами две христианские конфессии, каждая из которых убеждена, что ее
собственные члены принадлежат Телу Христову, в то время как верующие
другого сообщества, напротив, "погибшие овцы". (Как увидим далее, восточные
и западные Церкви веками по отношению друг к другу были "Церквами-
сестрами в неполном единении". Лишь в 18 веке дело дошло до того, что они
перестали признавать друг друга Церковью Христовой).

3) Если поместные Церкви признают друг друга Церковью Христовой, то это
значит, что они рассматривают верующих другой Церкви как членов Тела
Христова. Это продолжает быть так и тогда, когда Церкви-сестры не имеют
полного единения между собой. Было бы противоестественно, если бы одна
Церковь призывала верующих другой Церкви-сестры перейти в свою ограду.
Ведь это значило бы отделиться от Тела Христова, чтобы вновь стать Его
членами в той Церкви, в которую они конвертируют.»

По-третє, якщо говорити про існуючі відмінності між католиками і православними, то їх досить багато і стосуються вони переважно традиції, в т.ч. і богословської традиції. Всі ці відмінності можуть мати місце не порушуючи єдність Церкви.
Якщо говорити про різницю, яка дійсно заважає Західним і Східним Церквам, які визнають себе Церквами-сетрами, відновити повне спілкування, то така мабуть одна: різне розуміння першості патріарха Заходу, папи Римського. На перший погляд католики і православні нібито мають єдність в основах віри (Символ віри), але різне розуміння першості папи веде до дещо відмінного розуміння кафолічності Церкви.

Може і не реально але всі християни до цього покликані. Так що не розслабляйся.

Справжні християни і мають цю єдність. Я, наприклад, так і не знаю, якої конфесії є svjat, але мене це і не хвилює, бо я бачу єдність і спільність з ним за духом. Я сприймаю його як християнина і мене не хвилює, до якої організації він належить.
Так-так, саме до організації, а не церкви, бо Церква Христова є одна і вона складається з усіх людей, що є послідовниками Христовими. А всі організації, які називають себе церквами, все ж залишаються організаціями.
Головою Церкви є Христос, а церкви-організації кожна має свою організаційну структуру. Якщо мати таке розуміння, то все стає на свої місця і зникає суперечка про те, яка церква є першою, правильнішою тощо.

Я схильний всіх хто називає себе християнином розглядати як спільними за духом. В результаті особистісного спілкування ця духовна спільність підтверджується або не підтверджується. Якщо не підтверджується, я намагаюсь разом шукати цю спільність.
Найпростіше засвідчити спільність за духом під час спілкування однодумним сповідуванням Символу віри. Тай, то який Символ віри ти сповідуєш?

Існує рух екуменізму, який передбачає об'єднання християн усіх конфесій
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1% ... D%D0%B0%29
але чи не стане це підґрунтям до приходу антихриста?

Як на мене, то існує небезпека, що ця організація стане підгрунтям для утворення, ще однієї "церкви". Екуменізм можливий, коли голови різних церков і організацій дійдуть між собою консенсусу. Роль мирян теж не є менш вагомою, я б сказав, що є визначальною. Екуменічні зустрічі ведуться і зараз. Ось наприклад у вересні відбувся екуменічний діалог у Равені.
Гарно про екменізм написав В. Соловйов у своєму творі "Антихрист". Якщо хтось не читав раджу це зробити. Мені здається, що цей мислитель має рацію.

Я згоден з LMax'ом в тому, що екуменізм власне може стати підгрунтям для приходу антихриста, якщо голови церков будуть доходити консенсусу.
Адже єдність має бути не з усіма християнами, а кожен зокрема повинен шукати єдності з Богом, з Ісусом Христом.
Тому ми, "правильні" християни, повинні не об'єднуватися з іншими "неправильними" християнами, а єднатися з Богом. І якщо кожному з нас зокрема вдасться знайти мир з Богом, то ми станемо єдиними. От і все!

Соняшнику не ті слова береш в лапки. Кожен християнин має бажати, щоб було одне стадо і один пастир...

В лапки беру тому, що в цьому випадку "правильні" чи "неправильні" християни є такими в наших очах, тобто з нашої субєктивної точки зору.

паша, ну пастир у нас один - Христос, але якщо говорити про земних поводирів, то що як той поводир сам сліпий?

Добрі думки, але це не все! Це тільки основоположний початок. Окремі християни з’єднані з Христом мають засвідчувати цю єдність один перед одним і таким чином усвідомлювати себе єдиними. Також, таке практичне спільне свідчення буде знаком єдності і для «зовнішніх». Тобто потрібно прагнути до спільного практичного свідчення єдності інакше вона залишиться лише в теорії.