Образи. Чому вони виникають? Як їх уникнути? І, нарешті, чи є це гріхом?

Образа - це слабкість! А хто має любов - вона перемагає образу, вона все прощає!

Ображатися - не гріх, гріх - ображати

Я згідний, що ображати гріх, але часто так буває (я б сказав навіть переважно так буває) що людина ображається від невдалого жарту, або образа надумана. Чи не бувало з тобою так, що людина ображалася після твого доброзичливого жарту? Або буває людина образиться тільки через те що ти привітався з нею без райдужної усмішки (бо був втомлений) або не привітався зовсім (бо непомітив). Впевнений, що близько 90 процентів усіх образ безпідставні.

Бувало, звичайно. Так, справді, є безпідставні образи. Якщо віруюча людина занадто вразлива - вважаю, що це не нормально, бо це може бути признаком внутрішнього егоїзму і надмірного самолюбства. (я, ніде правди діти, сама борюся з цим... ) Не пригадую, щоб в Біблії десь прямо було сказано, що "ображатися - гріх", але можна багато місць знайти про прощення. Прощати ми повинні, як би це не було важко... Ну і як резюме, можно сказати, що ображатися нікому не заборонено, але треба потім простити і ніколи більше самому про це не згадувати і не нагадувати тому, хто тебе образив.

Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві...(Єфес. 4:26)
Хто шукає любови провину ховає, хто ж про неї повторює, розгонює друзів. (Прип. 17:9)

"Ображатися не гріх, коли ти ображаєся на гріх."

Уточни, будь-ласка, що ти маєш на увазі у попередній фразі. Коли ти ображаєшся на свій гріх, чи на чужий?

На чужий, звичайно! Як можна образитися на свій гріх???

Не знаю, чи можна назвати образу гріхом, але я вважаю, що духовна людина, серце якої сповнене любовю до ближнього, не може ображатися. Сама по собі образа не є гріхом, а лише наслідком гордого серця. Бо лише гордість може спричиняти образу. Це може для когось буде несподіваним висновком, але уважно подивіться і проаналізуйте ті випадки, коли кожен з нас ображався.
Адже образа виникає тоді, коли хтось зачепив нас за живе, болюче, і наше "Я" тоді обурюється, не може змиритися з цим. Але суть духовної боротьби саме в цьому і полягає, щоби умертвити своє "Я".
Отож, з Божою допомогою будемо досягати цього стану, щоби нам старатися не ображатися на ближнього.

Я і тут не можу погодитися. Бо дуже часто буває, що твоя поведінка є правильною, але хтось інший сприйняв її по-своєму, сприйняв як образу. Не думаю, що це буде гріхом для тебе. Ти ж не можеш передбачити всіх можливих реакцій на свої вчинки.
Але коли ти бачиш, що якась твоя поведінка є образливою для когось, то треба так не чинити, заради немічного, як каже Павло. Звідси, того, хто ображається, можна назвати немічним, немовлям, з яким слід обережно поводитися, щоби якимось необережним словом його не образити.
Тут доречно згадати випадок з Кареглазою . Не думаю, щоби хтось хотів її образити. Проте, всі попросили пробачення. Це - справді по-християнськи.

Я не думаю що цієї позиції повинні триматися християни:
"Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець.
А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших" Мат. 6:14-15

І ось ще на тему:
"А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові." Мат 5:22
"А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує" Мат. 5:44

Отже, можна зробити висновок, що ображатися (чи гніватися) безпідставно - це гріх, а в інших випадках - стан, який веде до гріха! Доречі, в російському перекладі наведені місця звучать трохи інакше:


Але тоді питання: чи кожну образу можна оправдати як НЕ безпідставну? Які можуть бути ознаки справедливої образи?

Дуже важко себе переконати що образа безпідставна, адже коли ми ображаємося ми вже попали в ловушку сатани. Диявол дуже тонко використовує цю нашу слабкість. Образи появляються здебільшого на рівному місці: тому здалося що він не хоче розмовляти з ним (а в брата можливо просто поганий настрій був, або був втомлений) і починає мстити (тобто ображатися), тим самим викликаючи відповідну негативну реакцію в брата. До речі, ображання - це пасивна помста. Чи не переживали ви такого почуття: ах ось він який! все! не буду з ним розмовляти! поки у мене не попросить пробачення! Тобто ображатися це робити щось на зло, мститися. Тому то це гріх.
До речі, місце з Біблії, "всякий, гневающийся на брата своего напрасно, подлежит суду" Матв.5:22, дуже серйозно нас від цього застерігає.

Згоден, Братику!
Справді, таке іноді буває і зі мною, що вирішую так "ну все! не буду більше розмовляти раз він такий, поки не попросить пробачення!".
А іноді буває, що обоє ображаються одночасно один на одного!
От і якась найменша дрібничка може стати перешкодою у подальших стосунках, якщо ми не прощаємо!
Тому образу не слід допускати взагалі! І якщо є таке відчуття, ми повинні перебороти у собі цю образу і першими попросити вибачення, навіть за те що мало не образилися!
І християнам взагалі не личить ображатися... я не можу уявити собі праведника - ображеним!
Тому, друзі, будемо удосконалюватися, щоб сонце не заходило у гніві нашім - тобто якомога швидше просити пробачення у ближнього свого!

Вважаю, що ображатися для людини це природньо.
Як процитувала Winslet

Особисто я ще не познайомився такими особами, щоб не ображалися.
Головне, щоб образа чим скоріше зникала з серця, навіть якщо дуже боляче.