але ж Ісус прийшов щоб спасти грішників........

Дякую, Царська дочка! І тобі благословінь від Господа!
Якщо добре подумати , то можемо й самі писати історії...як була я ще шкільного віку, то любила писати різні історії..навіть писала невеличкі вірші...але зараз немає часу на те все..
добре, як буду мати можливість, поставлю тут ще якісь історії цікаві..

Так, Бог хоче щоб усі люди спаслися...прочитайте у Євангелії від Івана 3:16.
Але, на жаль, не всі люди хочуть прийняти спасіння...отак і живуть тими "бур'янами", якщо можна так сказати..
Отож, якщо хто ще не прийняв Ісуса Христа як свого особистого Спасителя, не розкаявся в своїх гріхах, то спішіть це зробити якнайшвидше, бо завтра вже може бути не нашим днем. І щоб не бути тим вирваним і викинутим геть бур'яном, спішіть до Ісуса СЬОГОДНІ!!!

можете більше розповісти що значить: прийняти Ісуса як свого спасителя, як це людина може зробити

Добре, давайте розглянемо Хто такий Спаситель і чому ми Його потребуємо? У Біблії написано, що всі згрішили, і позбавлені Божої слави…(До Римлян 3:23). А ще є написано : Бо заплата за гріх - смерть, а дар Божий - вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім! (До Римлян 6:23) Отже, із-за нашого гріха ми заслуговуємо покарання, смерть.. Але Бог в Своїй любові до нас дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Ісус Христос прийшов на землю і помер за нас. Він помер, аби понести покарання за наші проступки, щоб нам не довелося цього робити. Смерть Ісуса Христа стала платою за наші гріхи...Саме тому Ісус – наш єдиний Спаситель! Ісус каже: Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. (Від Івана 14:6) Отже, І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали. (Дії Апостолів 4:12)
Чи ви вірите в Ісуса Христа як вашого Спасителя?
Прийняття Ісуса як особистого Спасителя означає, що ви особисто вірите в Нього. Ніхто не спасається вірою інших і ніхто не отримає прощення лише за добрі діла. Єдиний спосіб отримати спасіння – особисто прийняти Ісуса як свого Спасителя, вірячи в Його смерть, як плату за ваші гріхи.. і в Його воскресіння, як вашу гарантію вічного життя. (Івана 3:16)
Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся…(До Римлян 10:9) Тому, потрібно просто прийти до Бога і в молитві щиро розкаятися перед Ним у своїх гріхах і попросити у Нього прощення. Попросіть щоб Ісус став Господарем усього вашого життя. І, звичайно, шукайте євангельських християн там де ви проживаєте, відвідуйте зібрання...уважно слухайте, що Бог вам буде говорити через проповідь Божого Слова. Бог буде вам відкриватись все більше і більше, якщо ви цього прагнете. Нехай Бог благословить вас!

багато людей вірять в Бога вірять що вони грішні, вірять що їм допомогти може тількі Бог , вірять що був Ісус був розіп'ятий за наші гріхі, потім воскрес та возніся на небо, дуже багато людей в це вірять, .....

і подивіться що робиться на Україні ну як це назвати незнаю, що робиться в Донецьку та й в інших місцях....

чи ви важаєте що всі ці люди не хрещені, не ходять до церкви, не моляться.......

в чому ж тоді що вони друг друга вбивають, калічать, лишають домівок......

чому ж тоді вони не любят ворогів своїх, чому ж не любят мирних жителів, дітей........

хіба це правільно що за такий короткий час стількі лиха наробили друг другу, тай далі роблять....

і що робити тій людині яка там , яка прагне до Бога, що їй робити вбивати далі, розрушати далі

що робити з чого почати, чи так і далі жити

Скільки важить проблема?

Учитель узяв у руки чашку з водою, витягнув її вперед і запитав своїх учнів:

— Як ви думаєте, скільки важить ця чашка?

Усі жваво зашепотіли.

— Приблизно півкіло! Триста грамів! Ні, чотириста! — Стали лунати відповіді.

— Я насправді не знатиму точно, доки не зважу її. Але зараз це не важливо. У мене питання: що трапиться, якщо я буду так тримати чашку протягом декількох хвилин?

— Нічого!

— Справді, нічого страшного не трапитися, — відповів учитель. — А що буде, якщо я потримаю цю чашку у витягнутій руці, наприклад, години дві?

— Ви втомитеся, а ваша рука почне боліти.

— А якщо цілий день?

— Ви дуже сильно втомитеся. А рука оніміє — і її паралізує, якщо ви не опустите її, — сказав один з учнів.

— Як по-вашому, вага чашки зміниться від того, що я її цілий день буду просто тримати?

— Ні! — Розгублено відповіли учні.

— А що потрібно зробити, щоб усе це виправити?

— Просто поставте чашку на стіл! — Весело сказав один учень.

— Точно! — Радісно відповів учитель. — Те ж саме відбувається з усіма життєвими труднощами. Варто подумати про яку-небудь проблему кілька хвилин — і вона вже поруч. Якщо думати про неї кілька годин, вона почне нас засмоктувати. Якщо думати про неї цілий день, вона нас паралізує. Можна думати про проблему, але, як правило, це ні до чого не призводить. Її «вага» не зменшується. Справитися з проблемою дозволяє тільки дія. Потрібно вирішити її, або відкласти.

один чоловік на ютубі в коментарях написав, я прочитав і вирішив тут поділитися:
«Сон"(откровение), публиковавшийся в журнале "Христианин" за 1927-й год.
Придя домой, после воскресного служения, сидя за столом в своей комнате, я погрузился в размышления о своем труде. В церкви среди братьев приятные, мирные общения, единодушие; ревностно трудятся, грешники каются и все радостные,- казалось все слава Богу, хорошо! Вдруг вижу, открывается дверь и входит человек приятной внешности. В руках у него разные аптекарские приборы: весы, колбы, пробирки, спиртовая горелка. Поставил все это он на стол предо мной и спрашивает:- Вы служитель церкви? Есть ли у вас усердие? Из нагрудного кармана пиджака я вынул, в виде шоколадки, "усердие" и подал ему. Он взвесил на весах и на листе бумаги сделал запись: Анализ усердия служителя церкви для получения награды от Бога: общий вес,- 100 фунтов. Я подскочил от радости, но он так посмотрел на меня, что я сел и понял, что исследование еще не закончилось. Потом мое "усердие" разбил и сложил в колбу, поставил над огнем и все расплавилось и превратилось в жидкую массу. Затем все остудил и получилось многослойное твердое вещество. Потом стал отбивать по одному слою, взвешивать и записывать:Составные части:
1.Притворство =10 частей,
2.Личное тщеславие =23 части,
3.Гордость званием =11 частей,
4.Властолюбие =12 частей,
5.Искание похвалы =19 частей,
6.Гордость талантом =14 частей,
7.Любовь к Богу =4 части,
8.Любовь к человеку =4 части,
9. Чистого усердия =3 части. И того: 100 частей.
Закончив анализ, он взял свои приборы, взглянув на меня с жалостью, сказал:- Да спасет тебя Христос !- и ушел. Я прочитал эту запись, сжал ее в руке и сказал: - Не может быть, чтобы к моему усердию, служить Богу и людям, примешалось столько грязи ?! Я упал на колени, взмолился и заплакал:- Господи, что это такое?! И Дух Святой сказал мне:- Мене, мене, текел упарсин ( Даниил 5:25),-что значит:-Ты взвешен на весах и найден очень легким. Раньше я всегда молился:- Господи, спаси меня от ада преисподнего, а теперь постоянно молюсь:- Господи, спаси меня от моего "Я", от меня самого. Аминь.»

Представьте себе, что какой-то человек нанес вам физическую травму – сломал руку, потом попросил прощения, и вы его простили. Но разве рука сразу срастется после этого? Нет, вам еще долго придется ходить в гипсе. И душа точно так же – если вам кто-то оставил вмятину на душе, и вы его простили, но душа как болела, так и продолжает болеть. И очень часто эту душевную боль мы принимаем за отсутствие прощения. Надо подождать, пока душа заживет.
Все наши внутренние движения должны сопровождаться молитвой. Как только поймали себя на том, что опять вскипает обида, мы должны молиться и говорить так: «Господи, не прими эту мою внутреннюю боль как непрощение, я простил его, но пока душа моя еще болит, а ты, Господи, врачуй эту рану, потому что я знаю – ты можешь её врачевать». И Он уврачует рану, пусть и не сразу...
Протоиерей Игорь Гагарин

Спека. Джунглі. Африка. Групка людей пробирається до одного з сіл Кенії.
Я стою за деревом і стараюсь розгледіти незнайомих білих людей. Підходжу ближче. Їх п’ятеро. Деякий час я слідую за ними. Тепер, зовсім близько, я бачу, що це дві дівчини і три хлопця, хоча... один так скидає на дівчину, але ні, це все-таки хлопець.
Цікавість так і розбирає. Хто це такі? Звідки вони? І що забули у цих нетрях?

Мене звати Хасані. Моє ім'я означає «хороший». Спитаєте, навіщо я вам про це кажу? По вірі моїх батьків важливу роль у житті людини відіграє її ім'я. Хоча, я в це не вірю. Для мене це небилиці. Вони вірять, що яке ім'я у людини таке і її життя.
Коли я народився на цей загадковий світ, перше, що сказала моя бабуся: «Який хороший!». І через це мене назвали Хасані.
Всі свої 18 років я прожив у селі і ніколи не жалів, що живу саме тут. Але, коли мені пішов 19 рік, я почав задумуватися над життям. Не розумію, чому такі думки прийшли до мене тільки після 18 років.
Мені ніколи не подобалася віра моїх батьків. Ці божки настільки мені набридали, що хотілося їх всіх спалити. То була мертва віра. Але я робив все, що говорили батьки. Слухав їх у всьому і вони мене дуже любили.
Не знаю чому, але в душі в мене було відчуття, що скоро щось зміниться. Я так чекав цього.

І ось я стою за деревом і дивлюся на п’ятьох білих людей. Серце говорить, що це зміни. І воно, як завжди, було праве.

Село було перевернуто догори дном. З усіх сторін було чути: «християни нас спасати прийшли!», «ну, ще побачимо хто кого спасе!», «ненавижу білих!».
Мої батьки ненавиділи християн, а я за все своє життя ніколи і не чув про них, не знав хто то такі. Мені ніколи про них не розповідали. Але батьки так їх ненавиділи, що готові були повбивати. Тепер у нашій хаті було чути тільки що прокльони. Щаслива сім’я, яку поважали всі в селі, вмить стала нещасною. Десь в середині роїлися думки, що в усьому винні «білі люди». Але яка їх вина? У чому вони провинилися? Мені навпаки здавалося, що це дуже добрі люди. Та мої батьки підбурювали інших і з часом всі в нашому селі готові були вбити білих. Адже, у кого якась проблема чи горе - завжди винні вони.

Ці п’ятеро білих людей поселилися у нашому селі тимчасово. Вони спілкуватися з людьми, допомагали бідним. Я помітив, що вони - дуже хороші люди. Я про це ні з ким не говорив, так як всі їх ненавиділи, але мені так хотілося з ними поговорити, розпитати про їх віру, їхнє життя. Тільки я не міг іти проти волі батьків.

Пройшов вже місяць, як місіонери жили у селі (мені друг сказав, що вони називаються місіонерами). З кожним днем мої батьки все більше і більше їх ненавиділи.
Одного разу я запитав маму, чому вона така жорстока до них. Ох, як же мені перепало! З того часу я боявся своїх батьків.

О, я вам не розповів про мого найкращого друга! У нього найгарніше ім'я у всьому світі - Рунако! Він і сам красень. Раніше у нього була можливість поїхати з села, але він чомусь не захотів.
Мій друг вміє робити все. Словом, дуже успішних хлопець. Ми з Рунако друзі з дитинства. У нас в джунглях є таємне місце, де ми зустрічаємося. Ще коли нам було по 7 років, ми поклялися нікому на світі не розповідати про це наше місце.
І зараз я наближаюся до нашого секрету і бачу, що там не один Рунако, а з ним ще п’ятеро людей. Кров вдарила в голову.
- Рунако, ти зрадник!
Я розвернувся і побіг. Але мій друг був спритніший за мене. Через декілька хвилин він сильно схопив мене за руку.
- Прошу постій! - захекано сказав він. - Вислухай мене. Я хочу багато чого тобі розповісти.
Моя злість трішки вчухла, але я однаково був готовий вмазати йому.
- Тепер я християнин!
І тут мені здалось, ніби навкруги гримить і б’ють блискавки. Все що я міг сказати:
- Ти...? Ти труп...
- Заради Ісуса я готовий померти.
- Заради чого? Що таке Ісус?

Автор: olalan