Чи може віруюча людина, яка покаялась перед Богом, займатися професійним спортом. (я не маю на увазі фізкультури чи зарядки).

А чому б ні? Якщо людина тим собі заробляла на хліб, але увірувала у Христа, то якщо бажає, думаю, і далі може займатися тим спортом чим і займалася. Думаю, у такому випадку слід вирішувати самому спортсмену. А ще також залежить який спорт...
Біблія стосовно того каже:

Доречі, я знаю віруючих-християн міліціонерів та військових! Звичайно, воно трохи дивно виглядає (якось незвично), але це все залежить від обставин:
Але коли й можеш стати вільним, то використай краще це.

Я думаю що бути християнином та військовим в СРСР або міліціонером в Україні - це явища несумісні. Але в США, наприклад, навпаки, поліцейський грає позитивну соціальну роль: страж порядка, зразок чесності та справедливості. Знаю навіть таких християн з числа наших емігрантів котрі вчаться в поліцейській академії. В Україні я знаю сестру, яка працювала в податковій інспекції, але після покаяння залишила цю роботу, бо не змогла далі там робити. Я думаю, це залежить від ситуації, наскільки хто себе почуває комфортно в плані совісті. Я думаю, можна бути християнином та спортсменом, якщо ти і там будеш поводити себе чесно і гідно християнину, навіть якщо це бокс.

Спорт - це здоров"я, і в тому що людина ним займається, не бачу нічого поганого.

Якщо спортом займатися професійно для заробітку чи для здоров'я, то в тому поганого я теж не бачу. Але з іншої сторони, спорт часто ставить перед спортсменом мету: стати кращим за інших, отримати славу, стати багатим, мати звабливий вигляд, тощо. У такому разі, дуже сумніваюся, що це християнину буде до вподоби... а якщо ні - то християнин у спорті не зможе досягнути вершин - стимулу не буде.
Тому я вважаю, що сам спортсмен повинен сам вирішувати - чи займатися йому спортом чи ні. Особисто я - не займався би спортом!

Як вже сказала Вінслет, спорт - це здоровя, тому нічого поганого немає що ми піклуємося про наше здоровя. Інша річ - змагання.

Взагалі-то Вінслет досить сильно помилилася. Насправді фізкультура лічить, а спорт - калічить. Повірте, я це знаю, бо я ним займався. Я правда не зайшов аж так далеко в спорті (займався всього 2 роки), бо з Божою допомогою його залишив. В мене також є друзі з кандидатів в майстри спорту, віруючі. Вони також після покаяння його залишили. Зрозумійте, що коли це ще обласний рівень, то там ще є сильні і слабі, а коли це вже всеукраїнський рівень, чи міжнародний, то там всі сильні, і виграє той, хто має більше спортивної злості. Спортсменами рухає жажда слави в цьому світі, а це проти принципів Христа. Я взагалі дивуюсь, як ви кажете, що християнин може бути боксером, адже це противорічить словам Христа: "Коли хто вдарить тебе в ліву щоку, підстав йому праву". Ми повинні стремитись не до слави людської, а до небесної нагороди.
А щодо місця з 1-го послання до Коринтян, то воно зовсім не має на увазі спорт, чи військо. Воно говорить про рабів і вільних. Трактуючи його так, як його трактує Соняшник, можна виправдати жінок легкої поведінки, бандитів і т.п.

Чого я розглядав спортсменів як представників однієї з професій? По-перше, я спортом професійно не займався, а тому я не можу осудити інших, по-друге, є різний спорт (наприклад, шахи).

А чому самому - тому що кожен християнин для себе повинен розуміти, що Богу угодне, а що не угодне.


А це теж підтвердження тому, що раз воно так є, то християнин просто не зможе цим займатися - і він покине спорт! Що і зробили ти і твої друзі, Тарасе!

Де складаєм свої скарби, там і серце наше буде... (Своїми слоавми)
Ми, як християни повинні змагатись щоб приближатись до Бога. А професійні спортсмени повинні віддавати більшість свого часу для спорту.

Звичайно, коли віруючий хоче займатися спортом, то може це і не дуже добре. Принаймні я так думаю, бо немало треба прикладати зусиль у духовній боротьбі.
Але я маю одного знайомого, який професійно займається спортом, його Тарасом звати. Сам родом з Тернополя, а зараз навчається у Львівському училищі фізичної культури. І він недавно покаявся. Насправді покаявся. Я сам думав, що він напевно залишить спорт, але він же навчається! Але згодом він там показав таке світло, що покаявся ще один спортсмен.
В його житті сталася така переміна, що почали і інші його одногрупники цікавитися Богом, Біблією, інколи приходити на зібрання. Мабуть, недаремно ап.Павло радив залишатися у тому стані, в якому був раніше (там мова йде саме про рід занять)
І Тарас дальше продовжував займатися спортом професійно, а Бог показував йому духовну суть цієї боротьби і давав розуміння, як це відбувається духовно.
Справді, він бачив у інших цю "спортивну злість", але з його серця вона десь зникла (це він сам так розказував) - він просто ставився до спорту як до роботи, старанно виконував всі вказівки тренера.
Мабуть, не можна тут однозначно визначити, гріх чи не гріх займатися спортом. Для одного буде гріхом, а іншого Господь буде навчати через спорт.
Дивні дороги Господні...

Це точно...мені здається, що все залежить від відношення людини до спорту! Якщо для людини спорт це розвага, або спосіб заробляти на хліб, це добре! Але якщо він починає займати головне місце у житті, тоді вже треба думати....

А ось я однозначно визначаю - не гріх!!
Професійна спортивна кар'єра нічим не відрізняється від інших видів професійної діяльності в теперішньому суспільстві.

А щодо травматизму - так є й зовсім звичні професії, що набагато небезпечніші за професійний спорт. Та хоча б ті ж шахтарі, чи медсестри з рентгенкабінетів (особливо наших українських, де багато випромінювальних трубок вже по 30 років працюють)...

А ливарники, що в гарячому цеху біля мартенів працюють?? Думаю, що у тенісиста є більше шансів попожити на пенсії, ніж у них

Так, спокуса славою, певна річ, у спорті є. Ніхто цього не заперечує. Є й спокуса зробити професію власним куміром, поставити її вище за Бога. Але ви що, насправді вважаєте, що цього немає в інших професіях, особливо, коли людина досягає найвищого успіху в сфері будь-якої своєї професійної діяльності. БУДЬ-ЯКОЇ, зауважте.

А що, коли ви служите Богу, коли ви є пастором і Бог благословляє й розширює ваше служіння, що, такої спокуси немає?? Хіба не може служіння (бодай і зовсім посереднє) вискочити на перше місце, затьмаривши стосунки з Богом??
Отже, виходячи з вашої логіки, цим займатися теж не можна, бо це вводить у спокусу.

Звісно не лише спорт вводить у спокусу, але перш ніж чимось почати займатися, задамося питанням: для чого? з якою метою?
Професійно працювати - для заробітку (бо хто не робить той не їсть, та й в поті чола хліб добуватимеш)... але щоб зайнятися спортом... з якою метою? або для слави, або для того щоб підвищитися у власних очах! Одне й друге - є гріхом (пожадливістю).

Не думаю, що християнин не знайде кращої для себе роботи, аніж спорт. Не всяка робота сприяє християнину залишатися християнином.

Сонячник, не лукавте
Спорт - це важка й наполеглива праця, в поті чола, в буквальному сенсі слова
Отже, якщо в мене кар'єра професійного спортсмена, і це для мене є лише спосіб забезпечення себе та власної родини, моя професія, - це цілком нормально за Вашими словами - ось ми все і з'ясували.

А починають займатися спортом всі ще тоді, коли це для всіх лише фізкультура, гра і нічого більше

Ви мені нагадуєте тих людей що привели блудницю до Христа, "одна святість"
Чому спорт являється гріхом?
Олег Маскаев - боксер, християнин....
да навіть сам Кличко, побився й усе, виграв чи програв заспокоївся...

Особливо доводи просто смішні, спортсмен не тратить більше часу а ніж ви на роботу та відпочинок, а в нього це все в совокупності....