Пригадався ще один випадок з життя. Коли я була малою, дуже любила співати і мріяла навчитися грати на фортепіано. Але на той час безплатної музичної школи у нашому місті не було. Мама мене багато разів водила по різних музичних школах, про які вдалося почути, але ніде не було такої ціни, щоб вона могла оплатити моє навчання. Довелося мені змиритися з цим. Але одного разу, після дитячої конференції, де грав дитячий оркестр, я знову загорілася бажанням навчитися грати на якомусь інструменті. І тоді я щиро звернулася до Бога " Господи, якщо є Твоя воля, зроби так, щоб я хоч трошки навчилася грати на будь якому інструменті. " і після того я зовсім заспокоїлась. Правда довгий час я ще брала різні нотні збірники і старалася сама зрозуміти, як то по нотах можна навчитися співати. У школі в нас майже не було музики(а де вона і зараз є?), але мені вдалося дізнатися, що є різні тривалості нот і я вже знала, що якщо ціла нота, то треба довго протягувати звук, якщо половинна - менше і т. д. Потім брала ті нотні збірнички, які були вдома(бо мама ще надіялась, що я буду грати і купила мені кілька) дивилася на ноти і пробувала співати спочатку ті пісеньки, які знала, потім не знаючи назви ноти, але запам'ятавши на якій вона лінійці має бути. Відкривала іншу пісеньку "мугикала" собі ту "ноту" і підставляла в іншу незнайому пісеньку. Словом так, я придумала мелодію до однієї пісеньки. Згодом у мами з'явився перший мобільний телефон, тепер було легше, бо там була така функція як "Композитор", і можна було набирати ноти. Я набрала ноти тієї пісеньки, мелодію якої сама придумала і :) вона навіть була трошки схожа до тієї, що я придумала сама. Але з часом це заняття мені надоїло і я забула про те що просила у Бога. Навчалася в старших класах, готувалася до вступу у ВНЗ... Але коли ми з одногрупницями на третьому курсі розглядали розлад 4 курсу і дійшли до такої дисципліни, як "Методика викладання музики", одна з одногрупниць сказала, що на четвертому курсі нас усіх будуть вчити грати на сопілці. Ми сприйняли це як жарт. Але, коли на другий рік на першій парі з цієї дисципліни викладач прийшов до нас із сопілкою і сказав, що на наступне семінарське заняття ми всі повинні принести сопілки, я пригадала свою молитву в дитинстві. Я не скажу, що за 8 пар(і то, з них 4 лекційних) я навчилася ідеально грати, але я вже знала основні музичні терміни, а на заліку найкраще зіграла на сопілці дві пісні, які нам дали вивчити. Через кілька місяців я ще кілька разів ходила на індивідуальні заняття до цього ж викладача. Чесно кажучи я і зараз не можу ще зіграти нормально пісню по нотах, для цього треба наполегливості, щоб вміння переросло у навичку, чомусь легше сприймаю на слух, але вірність Божу згадую кожен раз, коли беру у руки сопілку. :)

[attachment=0]oftalmologiya_21.jpg[/attachment]

І я хочу знову і знову дякувати Богу! Їхала я понеділок в район забрати зарплатну карточку з банку. Взяла її і вийшла в коридорчик, щоб все нормально в сумку скласти. Все поскладала і вже до зупинки йду додому їхати, але тут думаю(Бог ту думку післав): Я, краще, відразу зніму зарплату, банкомат є, а то хто знає, такий час тепер... Я до сумки... Гаманця нема :shock: , все перевірила, думаю, та ні має бути. Нема! Повертаюся, шукаю. Бачу дівчата якісь у банк заходять. Все! Не вспіла, думаю. А вони в магазин повернули. Вийшла я на 2 повех дивлюся в коридорчику: на стільці гаманець мій сидить, як нічого не бувало! Слава Богу! Це ж скільки людей могли його бачити і "прихватизувати". Але Бог вірний своїм. Мені згадався 127 псалом: "Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму! " Слава Богу!

Знайшов такий про який і незнав і поступив туди. Виявилося що він ще кращий аніж попередній! Отак Бог відповів на мою нужду. Слава Богу!

Поділюсь також про Божу допомогу. Закінчивши школу потрібно було кудись поступати. І я ніяк не міг визначитися куда поступати. Недалеко від нас є село де також проводять богослужіння і є пророчиця. Однієї неділі після ранкового служіння у нашому селі я поїхав до пророчиці. Нужду я мав саме про навчання. Коли я приїхав, то застав там знайомих в неї в гостях. Ми посиділи порозмовляли а потім стали молитися. Я нічого не казав про свою нужду. Під час молитви до мене було пророчество. Не даром ты пришол на это место. Ты имеешь нужду.......воззови ко Мне и Я отвечу тебе... Я думав собі як то воно буде. Пройшов час і я подав документи в один із навчальних закладів. Все було добре, але потім виявилося що не набирається група. Я почав шукати по інтернету інший навчальний заклад.

Пригадала один випадок з життя, хочу поділитися. Одного разу я щось готувала на кухні і хотіла запалити вогонь на газовій плиті, але газ чомусь довго не поступав, я не зрозуміла в чому річ і виключила плиту, але запалений сірник був ще в руках. В цей час газ поступив з дуже великим напором і на мене пішов вогонь. Слава Богу, що газ уже був виключений і більше не поступав. А на мені була тоді юпка з шифоном зверху(дуже легка тканина), вона відразу загорілася, але згорів тільки шифон, а під'юпник, що був насподі не встиг загорітись, таким чином я не отримала жодного опіку. Слава Богу, це Він мене зберіг! А юпку я зберегла по сьогоднішній день і назвала її "Буду згадувати ласки Господні".

[quote="Царська дочка"]Я також хочу подякувати Богу. В неділю здавала екзамен, ніхто не міг його здати без грошей, платили навіть відмінники ( і то шалені гроші - 500 гр.), а я здала. Коли дівчата збирали гроші, я сказала, щоб мене не писали у список, усі на мене :shock: :shock: :shock: стараються відговорити, залякують і т.ін. Я просто пішла додому, бо із заліковими залишилася староста групи. Через 30 хвилин, подзвонила одногрупниця і сказала, що мені екзамен поставили!!![/quote]У мене була подібна ситуація. Викладач з психології сказав розцінки скільки треба здати грошей аби здати і всі здали гроші окрім мене. Я один з групи пішов в кабінет викладача здавати іспит. Я з ним багато не говорив, але він привітав мене і сказав так: Ти - особистість, а вони лохи, бидло... і дав мені зрозуміти, що тих хто дає гроші за іспити ніхто не поважає.

Розкажу про випадок, про який я навіть не задумувався, не то, щоб просити про це Бога.
Так сталося, що я минулого року отримав диплом бакалавра і на ньому в "по батькові" була помилка, замість букви "Є" була буква "Е". Я це побачив, але якось не приділив цьому уваги, бо в той самий день, коли я забрав диплом, я його зразу здав у приймальну комісію (подавав документи в магістратуру). Правда, я сказав там про помилку і вони мені в базі університету виправили її.
І ось вчора на парі розмовляли ми всі з викладачом (він начальник навчальної частини). І я не знаю, як, але Бог мені дав на розум і я заговорив з ним про цю помилку. Він, як начальник, образно кажучи, "взявся за голову" і пояснив реальну проблему. В базі університету то виправили помилку, але є Українська база даних всіх студентів, де є номера всіх дипломів, студентських і тд. Він сказав подивитись на студентський, і там... тоже була ця помилка. Він сказав, що диплом магістра теж пізніше привезли б з помилкою, і потім при влаштуванні на роботу, ніхто мене б не взяв, бо диплом то на іншу людину зроблений... І потрібно було б переробляти диплом, писати заяву на голову департаменту, короче багато мороки і затрат коштів би було. Але Бог зберіг.
Було видно він сам запанікував, але зразу зробив кудись дзвінок, і потім сказав, що мені пощастило, бо там в базі був відкритий доступ до Прізвищ, і якась жіночка справила цю помилку.
Ось так, за пару хвилин появилася проблема і зразу вирішилася, слава Господу, що дав мені на розум, тоді це викладачу сказати, і ще й керівнику, бо потім були б клопоти.

Хочу ще раз подякувати Богу за те що він виконує не тільки наші прохання, але навіть невисловлені думки...
Зробили у нашій церкві по четвергах день поста і молитви, і щочетверга на 10:00 та 19:00 проводять молитовне зібрання. А я коли це почула, то так якось захотілося приходити на ці молитви, але що поробиш, навчання є навчання, ходитиму тільки ввечері... А тут подивилася в розклад, а у нас по другому тижню зовсім вільний четвер, немає ніяких пар! Слава Богу!

Десь в старших класах мене почав турбувати зоб,було важко ковтати їжу,говорити.Зоб у мене ріс не назовні,а всередину.Лікар виписав ліки,які потрібно було запивати великою кількістю рідини і 2 дні робити перерву.Тобто я приймала їх з понеділка по п'ятницю,а в суботу і неділю не приймала.Дуже скоро я відчула,що в п'ятницю я вже чекаю,коли буде понеділок,відчувала,що є якась залежність від таблеток.Краще мені не ставало,стан тільки погіршувався.Одного разу поїхала на зібрання.Там була молитва за зцілення.Бог мене повністю зцілив!Після того я не випила жодної таблетки.Моя подруга медсестра одного разу перевіряла мене і сказала,що у мене все в нормі.Слава Богу!

Я також хочу подякувати Богу. В неділю здавала екзамен, ніхто не міг його здати без грошей, платили навіть відмінники ( і то шалені гроші - 500 гр.), а я здала. Коли дівчата збирали гроші, я сказала, щоб мене не писали у список, усі на мене :shock: :shock: :shock: стараються відговорити, залякують і т.ін. Я просто пішла додому, бо із заліковими залишилася староста групи. Через 30 хвилин, подзвонила одногрупниця і сказала, що мені екзамен поставили!!!

Мають очі та не бачать :)

[quote="taras15"]І тут, суботнього ранку, я за звичай пішов у вільну кімнату помолитися. Помолився, дивлюся татова сумочка (ну така через плече). Думаю, перегляну ще раз, хоч тато з нею постійно ходить і дивився її багато раз. Відкриваю одну кишеньку - пусто, відкриваю другу - а там... паспорт! Слава Богу! Я пішов показав мамі, вона почала стрибати з радості по кімнаті, плакати, всім обдзвонила, тато ледь не розплакався (він не віруючий), просто дійсно важко ми той паспорт шукали. Слава нашому Господу, що Він ніколи не спізнюється![/quote]Так, слава Богу! У нас завжди мама знаходила "загублені" речі. Якось я запитався у мами, як це їй вдається, на що вона сказала: "Я прошу у Бога допомоги, і відразу приходить думка, де подивитися". І я тепер так само, яка б не була безвихідна ситуація, прошу допомоги у Бога, і все виходить на добре! Якщо щось не вдається, молюся - і вдається, щось не можу знайти, помолюся - знаходжу! Ось нещодавно, впала гайка на дорогу, я шукав, брат шукав, не можемо знайти... тоді помолився, і тут же мої очі дивляться саме туди, де лежить гайка.:)
Здається, це дрібниці, але з цих дрібниць складається наше життя! Слава Богу за все!

Так було сталося, що батько загубив паспорт. І це при тому, що він повинен був їхати в район, якісь переписи із землею робити та з спадщиною. Паспорт обов'язково потрібен. Ми дуже переживали, всю квартиру перерили, і в селі все перешукали, і ніде немає. Десь тиждень часу минув наших пошуків, а може і більше. Я звичайно, молився. Але все було глухо, і ми вже роздумували про вироблення нового паспорту.
І тут, суботнього ранку, я за звичай пішов у вільну кімнату помолитися. Помолився, дивлюся татова сумочка (ну така через плече). Думаю, перегляну ще раз, хоч тато з нею постійно ходить і дивився її багато раз. Відкриваю одну кишеньку - пусто, відкриваю другу - а там... паспорт! Слава Богу! Я пішов показав мамі, вона почала стрибати з радості по кімнаті, плакати, всім обдзвонила, тато ледь не розплакався (він не віруючий), просто дійсно важко ми той паспорт шукали. Слава нашому Господу, що Він ніколи не спізнюється!

Недалеко від мого будинку розкинули великий намет "Балтика", ну ви зрозуміли, щоб пиво та інші алкогольні напої продавати і тд. І я коли проїжджав біля нього і собі пару раз в думках кажу: "Боже так не хочу щоб було це місце тут". І вже про це забув, і ось через тижнів 2-3 дивлюся почався демонтаж цих наметів. А мама ввечері приносить звернення жителів прилеглих будинків до вищих міста, щоб демонтували ці намети, бо там завжди багато дітей, які чують лайку, цілу ніч спати не дають і тд. І ось через 3 дні і сліду не стало від тих наметів. Слава Богу!