Справжні ‘християни’ – це люди віруючі в Христа і посвячені Богу.

Кожен, хто приймав Мойсея як посередника і був обрізаним перед Богом, той входив в Старий завіт,
так і кожен, хто приймає Христа як посередника і стає посвяченим Богові, той входить в Новий завіт (Фил.3:3; Євр.12:24).

Ви вважаєте, що новий завіт, угода нового союзу, підписувалася на "тайній" вечері. То хто ж все-таки були підписантами цієї угоди нового завіту. Віруючих на цей час ще не було. Учні, що були обрані Ісусом, не підпадають під визначення віруючих. Вони - свідки Ісуса Христа. Так їх означив сам Ісус (Дії 1:8).

Апостол Павло відповідає на це питання в Рим 8,- це Христові, ті, хто має Духа Христового, яким кличуть до свого Отця Небесного,- Авва Отче!
Це Сини Бога Всевишнього, народжені від Нього Духом Святим. Відповідно, хто Духа Христового не має, той і не Його(Рим 8).Тобто такий не християнин. Не буває "справжніх" і "не справжніх християн", - є християни і не християни. Отже, ми візначились,- християни є дітьми Божими.
Тепер подивимся на різницю між Христовими дітьми Божими і тими, хто є союзниками Бога, - тими, які в Завіті. Перші діти, другі не діти, а союзники.
Про це говорить Ісус в Евангелії від Матвія.
24Як прийшли ж вони в Капернау́м, до Петра підійшли збирачі́ дидра́хм на храм, та й сказали: „Чи не запла́тить ваш Учитель дидра́хми?“
25 Він відказує: „Так“. І як він увійшов до дому, то Ісус попере́див його та сказав: „Як ти ду́маєш, Си́моне: царі зе́мні з кого беру́ть мито або пода́тки: від синів своїх, чи чужих?“
26 А як той відказав: „Від чужих“, то промовив до нього Ісус: „Тож вільні сини! Матвія17:24-26
В Першому Завіті є Єврейський народ і по Закону вони повинні платити податки на Храм і ще багато чого,- адже Закон мав бути виконаний увесь. Єврейський народ знаходився в рабстві Закону(Гал 4:25) але їм і тільки їм обіцяний Новий Завіт.
Оце і є різниця між Христовими, які є діти Бога,(не під Законом) прикликані з усіх народів і єврейським народом (під Законом), який не є дітьми, але є союзником.
Отже,
1. християни, діти Божі з усіх народів не були не є Завіті, - вони в родстві;
2. Євреї були в Першому завіті і в майбутному їм обіцяний і буде даний Новій завіт.

Саме так. Або Христові, або - ні. А всякі "справжні", "не справжні" - то вже від лукавого.

Звісно, є величезна різниця між вільними і тими, що в рабстві під Законом. Вільні - ці від вибору благодаті. І вони вибрані Богом з усіх народів - і з тих, що ніколи не були під Законом, і частина - з підзаконних. Ця вибрана частина з підзаконних називається таким знайомим терміном "остаток".

Так. І чому це саме так, треба читати буття 22.

15 А Ангол Господній із неба озвався до Авраама подруге,
16 і сказав: Клянуся Собою, це слово Господнє, тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого,
17 то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів.
18 І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу.(Бут.22:15-18)

Ми читаємо клятву Бога Аврааму. Вона складається з двох обітниць.

Перша - 17 вірш, це обітниця земних потомків, які поселяться в містах Авраамових ворогів. А це - не по всій планеті, бо з Авраамом могли ворогувати лише дотичні до нього сусіди. Тобто Авраамові нащадки поселяться в цих землях, які він по велінню Бога пройшов вздовж і впоперек. Саме в землях тих народів, як поклявся Бог попередньою клятвою (Буття 15 глава).

Друга - 18 вірш,. Тут, правда, якийсь переклад дивний: не народи себе будуть благословляти, бо людина сама себе чимось кращим, ніж має, благословити в принципі не може. Підстрочник пише так: і будуть благословлені в твоєму насіннячку всі народи землі". І Павло нам пояснив, що це за "насіннячко" - це Христос.

Бачимо, що Бог поклявся Аврааму благословити його потомками в усіх народах. Клятва мусить бути виконана. Чи може Авраам сам фізично здобути нащадків у всіх народах звичним земним способом? Аж ніяк. Не вистачить, по-перше, його життя. А, по-друге, все, що виходить з його бедра, є його генезисом, його народом, а не іншими народами.

Значить, тим ділом займеться сам Бог. Сам обіцяв, Сам і виконає своїми ресурсами. Наголошую, Своїми ресурсами. Щоб зрозуміти, а якої якості буде це благословіння, хочу привести слова Павла:

7 І без усякої суперечки більший меншого благословляє.(Євр.7:7)

Знову цей переклад. В подстрочнику :"гірше благословляється кращим".

Отже, якщо застосувати це до Авраама, а мова йде про його потомство, то згідно клятви Бога, Авраам отримає набагато краще потомство, ніж він сам може привести у світ. Бачимо, що Авраам буде мати потомків різної якості: тих, що народить сам, і тих, що дасть йому Бог.

Які ресурси у Бога для створення цього Авраамового благословіння? Христос, Дух Святий, благодать, життя. Смерті в Бога нема. Тому це потомство аж ніяк не може вийти у Бога смертним. Воно може бути лише живим навічно. Йому треба забезпечити вічні тіла. Що Бог і робить в Ісусі Христі. Він Сам відділяє з кожного народу Духом Святим особину і віддає в руку Христа, щоб Той воскресив його смертне тіло. Павло так і каже "А тіло - у Христі" (Кол.2:17).

Чи може Бог збирати потомство Аврааму під Законом? Аж ніяк. Бо Закон породжує гріх і смерть. Чи може Бог оце Авраамове благословіння збирати під Завітом? Теж ні, бо завіт - це угода між сторонами, а всяка угода має обов'язки, тобто закон. А всякий закон знову спричиняє порушення закону, гріх. Тобто, під завітом чиниться гріх через обов'язки цього завіту. Тому, відділені Духом Святим поміщаються в тіло Христа, а не в завіт.

Ці часи, в яких ми зараз живемо, це і є формування Богом потомків Аврааму в тілі Христа, аж поки не ввійде повне число, підстрочник каже, "повнота народів", згідно з клятвою Бога Аврааму. А коли виконається це, тоді буде другий прихід Христа. Він приведе на землю цих потомків Аврааму, Авраамове благословіння. Прийде Христос "зі славою великою".

На час 'тайної вечері' апостоли уже були віруючими (Ів.17:8).

І тоді підписантами угоди нового завіту були Бог і апостоли з посередником Ісусом,
однак ця угода поширюється також на всіх людей (Мт.26:27,28; 1Тим.2:5,6).

Недавно ви писале таке визначення віруючого: "Справжні ‘християни’ – це люди віруючі в Христа і посвячені Богу".
А тепер ви послалися на вірш, де говориться, що учні повірили не в Христа, а лише Його словам, що Він посланий Богом. Та чи називали учні Ісуса Сином Бога? Одному Петру відкрив це Бог, але і те не завадило йому тричі відректися Христа. То що це за віра, що так легко зраджується. Ніяка то не віра. Інші учні називали Христа "вчителем", - теж не Сином Божим.

Що вимагається від віруючого? Прийняти за істинне те, чого ніколи не бачив, не був свідком подій. Для цього саме є такий інструмент як "віра". Коли ж ти є свідком подій, то послуговуватися вірою неможливо, ти - свідок, а не віруючий. Що пише Павло про "слово віри" для спасіння?

9 Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,(Рим.10:9)

Бачите, як вчить Павло? Віра для спасіння визначається двома постулатами:
- устами визнавати Христа за Господа
- Бог воскресив Його з мертвих, тобто, що Ісус помер і воскрес.

Все. І хто так вірує в Сина Божого, той має життя вічне.

То чи виконувалися всі ці умови в учнів на момент вечері? Ні. Одна точно не виконувалася, друга. Ісус ще не помер і не воскрес. Та й навіть після Його воскресіння учням не треба було в це вірити, бо вони були цьому свідками.

То ж учні аж ніяк не підпадають під визначення віруючих.

Ну і якщо ви стверджуєте, що підписанти угоди були, то як виглядали їх "підписи"? Підпис Бога і підпис учнів?

Писати і підписувати можна також духом (пор. 2Кор.3:3).

Саме духом Бог і учні підписали новий завіт на основі слів посередника Ісуса (Мт.26:27,28).

А ви уважно читали про що Павло пише в цьому уривку, на який ви посилаєтеся? Павло пише, що у нього вже є напрацювання свого служіння, своє "портфоліо", за яким він відомий. І він не потребує, щоб йому хто-небудь давав рекомендаційні листи. Бо проповідуваний Павлом Христос поселився у серцях Духом Божим вірою. І тепер віруючі є тим "портфоліо" Павла, вони собою явили плід його праці - змінене серце.

То до чого тут підписування угоди ще до того, як Христос був прославлений, як зійшов Дух Святий. Підписання угоди не є проповіддю Христа розіп'ятого, померлого і воскреслого. Так що ваше посилання цілковито не в касу.

Я ще десь віддалено можу зрозуміти, що Бог, який є Дух, може щось підписати "в дусі". Але тілесна людина щоб підписала щось в дусі, нехай і завіт? Та й ще за все людство? Як такий підпис оте все людство мало побачити? Аж ніяк не можливо. Ба, та навіть Бог-Дух тілесній людині при укладанні першого завіту давав не духовний підпис, а матеріальний - скрижалі, написані перстом Його.

Так що не було ніякого укладання угоди на таємній вечері. Бог ніякого підпису тоді не давав. Ісус не запевняв, що наступає з цього моменту Новий завіт. Та й не міг це запевнити, бо на той момент був чинним перший завіт, союз, він ще не був зруйнований - ще стояло святилище Бога в Єрусалимі. І учні нічого не засвідчували. І поки не зруйнується чинний союз, не може бути укладений інший союз.

Так що даруйте, декларація крові Нового союзу при чинному старому союзі лише сповіщала, що старий союз порохнявіє. Читаємо:

Коли ж каже Новий Заповіт, то тим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління. (Євр.8:3)

Зауважте, старий завіт лише БЛИЗЬКИЙ до зотління. Значить, ще чинний. Тому не може бути укладений новий.

В Євр.8:8-13 апостол Павло цитує слова
старозавітного пророка Єремії (Єр.31:31-34).

Тобто, уже тоді старий завіт поступово 'порохнявів і старів',
поки не прийшов Христос як 'кінець' Закону - основи того старого завіту (Рим.10:4),
і як Посередник нового завіту (Євр.12:24).

А ви уважно прочитайте про що там сказано.

Бо кінець Закону Христос на праведність кожному, хто вірує. (Рим.10:4)

Сказано, про кінець Закону на що? На кінець завіту? Ні. А на що? А на праведність від Закону. Тепер праведність - від віри, яка з'явилася благодаттю у Христі. Це перше. А друге - хіба Закон Ісус зруйнував? Хіба на момент вечері Закон не був чинним, щоб вважати що і завіт не був чинним? Ісус сам про Себе казав:

Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. (Матв.5:17)

Бачите, і Закон діяв, відтак і старий завіт був чинним. Тай Павло в подальшому, уже далеко після смерті Христа писав: (Рим.3:31)

Тож чи не нищимо ми Закона вірою? Зовсім ні, але зміцнюємо Закона.

То ж Закон нікуди не подівся. Просто праведність після смерті Христа буде від віри, а не від Закону. А поки-що на вечері Ісус ще живий. І Закон працює. Завіт чинний. Ви хоч знаєте ознаки кінця старого завіту? Бо щоб говорити про Новий треба знати, де закінчиться старий завіт.

Ісус справді спочатку виконав Закон (Мт.5:17),
але на пам'ятній Вечері при святкуванні єврейської Пасхи
Він замінив старозавітнє на новозавітнє, вказавши,
що 'хліб' представляє Його тіло, а 'вино' Його кров Нового завіту (Лк.22:19,20).

А віра зміцнила Закон тому, що він наперед свідчив про неї (Рим.3:21,31),
проте від часу Христа кожна 'людина виправдується вірою, - без діл Закону' (Рим.3:28).
Адже Закон був лише 'виховником' до Христа, а 'як віра прийшла, то вже ми не під виховником' (Гал.3:24,25).