Чи нормально, коли християнин залишає першу любов? Бо дехто себе заспокоює тим, що в кожного це рано чи пізно приходить, що це нормально. Молодим християнам часом кажуть: та то просто перша любов, вона в тебе пройде.

Я, чесно кажучи, не зрозуміла, в чому питання...

Звичайно, це не нормально, і Біблія дає нам серйозне застереження: "Але маю на тебе, що ти першу любов був покинув. Отож, пам"ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і здвигну твого свічника з його місця, якщо не покаєшся." (Об.2:4-5)
Коли людина кається, вона живе цією першою любовю, але з часом марнота світу цього поглинає цю першу любов і людина занурюється в цей світ з його проблемами і таким чином залишає першу любов. Але воля Божа, щоб ми ніколи не покидали першу любов.

А питання справді є важливим. Бо нерідко сьогодні вважають нормальним, коли християнин поволі стає дедалі холоднішим, байдужішим. І оправдують це тим, що перша любов буває лише на початках увірування.
А перша любов - це лише земний образ, яким Господь описує, якими гарячими повинні бути почуття до Нього постійно!!!
А на землі приблизно таке почуття людина переживає, коли зустрічає першу любов. Це зрозуміло для людини. Але земна любов часто холоднішає з часом. Але Божа не так!!!
Божа любов, любов до Бога ЗАВЖДИ має бути такою гарячою, як земна перша любов.
А хто шукає для себе різних відмовок, то завжди знайде.


Нехай вас не зводить ніхто словами марнотними,
Допевняйтеся, що приємне для Господа Еф.5:5,10

Якщо дивитись дослівний грецький переклад, то слово, що в нашій мові перекладено як "перший" має декілка варіантів перекладу: перший, попередній, початковий, головний. Тобто навіть з нашого перекладу можна зрозуміти з контексту, що Христос має на увазі не те, що буває перша любов, друга і т.д. , а те що Ефесяни втратили попередню любов, ту любов яку вони мали ВЗАГАЛІ. Тобто не так як дехто думає, що вони втративши першу, мали другу любов. Вони любов втратили!!! Тому незважаючи на всі попередні діла, на всі зроблені ними добрі справи, Господь говорить: "Отож пам’ятай звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і зрушу твого свічника з його місця, якщо не покаєшся". Тому пильнуймо, щоб не втратити першої любові (іншої любові Бог не хоче!!!).

Мабуть, якщо у нас згасає наша перша любов до Бога, але ще себе вважаємо християнами, то ми стаємо теплими у Божих очах! А якщо так, то мабуть краще нам бути холодними - і не носити імені християнина, і не поносити Славу Господню! Звичайно, що тільки гаряча любов до Бога є приємною Йому!

Знаєте, як то часто кажуть по відношенню до подружніх пар: "З роками кохання згасає, залишається звичка". І на жаль деколи цей вираз притаманний парі "християнин і Бог". Але так не повинно бути, адже заповідь "Люби Господа, Бога свого всім серцем своїм" - вона повинна завжди діяти в нашому житті. Буває, що в часи випробувань, духовних падінь, можливо, згасає віра, згасає любов, і тільки Всемогутній Господь здатен торкнутися серця, заспокоїти і повернути минуле "духовне зарядження"...

Знаєте, мені здається, що про любов можна говорити тільки тоді, коли досвідчуєш її....
Звісно любов є різна..., але має одну спільну особливість... походить від Найвищої Любові....
Найперше любов ніколи не переминає... якщо вона справжня....
На думку "була любов, а потім стала звичкою"... можна також подивитися з іншого боку... Звичайно на початку, як тільки приходить любов, вона дуже пов'язана з емоціями... піднесенням... запалом... і якщо воно з часом розвіюється, то це не означає, що любові вже немає.... просто ми дорослішаємо... і наша любов також.. і можливо її ззовні так яскраво не видно, як на початках, але вона є... вона стає просто внутрішнім станом... станом душі і серця...
Хоча погоджуюсь з тим, що її можна потоптати... її можна притупити в собі.. але поки людина живе, любов в ній живе... тільки не всі відважуються їй поглянути в очі... відкрити двері... Бо чомусь здається, що легше тримати її під замком і не ускладнювати собі життя......
Господь любить в нас......

Мені здається, що багато людей самі себе заспокоюють тим, що мовляв, "в мене любов не охолола, вона стала просто іншою, непомітною". Я думаю, що людина, якщо не буде втікати від правди, від світла, а буде реально дивитись на себе зможе побачити чи охолола в неї любов чи ні. До того ж наша любов повинна не просто бути такою ж, як в час покаяння, вона повинна рости.

Слава Богу ! Я погоджуюсь наша любов повинна рости ! Слово Боже нам говорить Иоан.15:13
Нет больше той
любви, как если кто положит душу
свою за друзей своих. Слава тобі Ісус !!! нам потрібно просити в Бога, щоб ми могли рости до рівня такої Божественної любові !

А в чому проявляється наша любов до Бога?
Є написано, що те, що ми зробили найменшому, незначному брату, то те зробили нашому Господу.
Тобто любов до Бога проявляється у нашому ставлені до ближнього.

Все ж таки любов до Бога і любов до ближнього - це різні поняття і не варто їх плутати.
Христос розділяв ці речі:
"Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять." (Мт.22:37-40).
І на перше місце Христос ставить саме любов до Бога. В чому вона полягає? Христос багато про це говорить: "Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною" (Мт.16:24). Любов до Бога полягає насамперед у готовності пожертвувати самим собою, пожертвувати своїми інтересами, своїми бажаннями, своїми мріями. Саме такою є перша любов. І цього достатньо.
Якщо нам вже не хочеться віддати все для Господа, віддати весь свій час, свої мрії - значить остигла у нас перша любов. Якщо в нас зявилося безліч захоплень, яким ми присвячуємо більшість свого вільного часу - ні, це не гріх - це ознака того, що першу любов ми загубили.
Отож, найважливіше - це любити Бога усім своїм серцем. Не частиною, а усім. Не з примусу, а добровільно приносити Йому в жертву свій час для читання Біблії, тривалої молитви і молінь до Господа. Цього чекає від нас Господь. Якщо ми будемо досягати цього, то любов до ближнього, яка є вторинною, обовязково проявиться у нас, ми будемо усіх любити, бо серце буде переповнене любовю.
Нехай нам Господь допоможе пильнувати за собою, чи не загубили ми свою першу любов!

Хто не любить брата - у того немає любові Божої.

Справді, на першому місці стоїть любов до Бога. І хто має цю любов, той обовязково буде любити свого ближнього. Інакше він просто неправдомовець: "Хто говорить, що він пробуває у світлі, та ненавидить брата свого, той у темряві досі. А хто любить брата свого, той пробуває у світлі, і в ньому спотикання немає" (1Ів.2:9,10).
Можна так сказати, що це взаємно: людина, що ходить у світлі, перебуває з Богом - то вона любить Бога і любить брата. Це стан душі такий, коли вона не може не любити ближнього. Бо ж Бог є любов, і якщо любиш Бога, то Він наповнює серце любовю неземною, яка поширюється на всіх довколишніх.

А хто не перебуває в любові Божій, той не зможе по-справжньому любити брата.
А що ви робите, коли ваша найкраща любов до Бога згасає? Як розігріваєте?