У нас в сім'ї 6, я б несказала що ми погано живем, є що їсти і де жити, але я хочу мати вищу освіту але навряд чи вона мені світить, неговорячи про менших адже батьки старіють і немають змоги заробляти, і з дитинства памятаю, я часто заздрила своїм подругам, які мали багато різноманітного одягу, їли що хотіли, батьки їм давала кишенькові гроші про які мені й неснилося. Я несуджую своїх батьків але я нехочу собі дітей багато яким я незможу дати освіту і все саме найкраще, нехочу щоб мої діти почували себе гірше за інших (з особистого досвіду). І мені своєї мами жаль, зараз на виховання найменшої нашої (їй 5 років) у неї немає сили і вона часто мене просить сходити в школу з нею чи щось почитати. А це навіть сказала що мабуть прийдеться нам старшим вчити її.

На жаль, далеко не всі матері вміють виховувати дітей і слідкувати за ними так, як треба, щоб дитина виросла ЛЮДИНОЮ. Якщо мати, що наплодила, скажімо, 5 дітей, не дає їм потрібної турботи і діти змалку ростуть самі по собі, вона навіть не може їх навчити розмовляти, і вони відстають у розвитку, і при цьому інколи (чи навіть часто) вона морально чи фізично знущається з них ......... - спасеться вона через таке "чадородие" ?

Я на 100% згідна з Вінслет, майже всі діти з багатодітних сімей погано вчаться і поведінка дуже погана, про виховання хочаб елементарне навіть нейде мова. Я взагалі дивуюся як так вийшло, що я люблю вчиться і читать класику (наша молодь зовсім нас з сестрой нерозуміє).
А це якось спілкуючись з заміжніми подругами звернула увагу що тільки одній подобається секс, а інші просто ненавидять (бояться завагітніти бо мають по 2-3 дітей у 23-24 роки).

Мама розповідала, що коли вони щойно одружилися то завжди думали що своїх дітей будуть виховувати на найвищому рівні, так і привили любов до класики, музики у нас старших, а для менших нехватило сили, так тепер менші набагато гірше в школі вчаться.Втратили сили і ентузіазм - суєта все поглинула. Через те я мабуть нехочу заміж. Важко бути жінкою-християнкою.

Сабно нас в сімї 7, про виховання і навчання батьки подбали, хоч самі незаможні і приходилось по 2 зміни працювати, тепер 5 сестер і я віруючі, 1 брат культурний грішник, фінансово забезпечені у кожного своє житло і ми не бізнесмени і високих освіт крім мене ніхто не має, просто мати завжди молилась Богу за нас. Моя мама щаслива, що має стільки дітей, хоч ~30 років сильно терпіла за Христа від батька. Коли мамі стало 60 то батько її залишив, але моя мати щаслива, що все це переносить за імя Христове.

Можливо по-християнськи жити не зовсім легко, але ми до цього призвані, ми приходьки і странніки на цій землі.

Вінслет, ти мене дивуєш. і навіть трохи ображаєш...
Я також з багатодітної сімї: мама мене не балувала, ріс сам собою, виховувався на вулиці, АЛЕ
- мати за мене молилася Богу, тому ще з малку мене беріг і навчав Сам Господь;
- мати ніколи не знущалася наді мною, бо надіялася на Бога щодо дітей, і я мав повну свободу - що хотів, то робив, а отже розвивався;
- так, жили бідно, але не голодували - зате я знаю, що таке нужда і що таке достаток;
- я грався зі старшими братами у розумові ігри, бавився з молодшими, тому у розвитку не відставав (на відміну від одиноких синочків ).

І всі діти виросли віруючими, і мають освіту і певні досягнення у суспільстві.

Я ще пам'ятаю один випадок, коли трохи менша була і зайшли в магазин і моя менша сестра дуже захтіла ляльку і так плакала що я в житті ніколи небачила щоб так плакали, просто стояла перед вітриною і сльози котилися як горошини просто беззвучно, тоді я собі вирішила що я ніколи нехочу бачити як будуть плакати мої діти від нестатку чогось. А коли моя мама мала народжувати останню то вона нас готовила що може померти, їй було дуже погано, а на дорогі ліки як завжди невистачало грошей.

До Сонячника:
А твоя образа не має ніякої підстави. По-перше, у своїх словах

я не писала "Якщо мати Сонячника.... і т.п.", а по-друге, я не заперечую, що є багатодітні родини, в яких виросли люди, а не будь-хто. Тільки ви не можете собі уявити, як важко матері (і інколи навіть неможливо!) віддавати всю турботу однаково всім дітям, щоб нікому не в образу було, і як важко батькам забезпечити їх всім необхідним. Коли матимете своїх дітей - зрозумієте.

Головне посвятити дітей Господу... і тоді діти виростуть самі з Божою допомогою. І не потрібно дітей забезпечувати, якщо діти виростуть, то самі себе забезпечать, і батьків не залишать.

І чим менше батьки втручаються у виховання дітей, тим кращими виростуть діти, якщо звісно батьки будуть надію покладати на Бога.

А скільки я знаю сімей, що мали по одній дитині, і з нашої сім'ї насміхалися - то тепер, або дитина хвора, або померла, або є розумово відсталою.

Звісно, є й такі сім'ї, що не мають можливості мати дітей, або Бог більше одного-двох не дає... ну то в такому разі Господь може благословити і малодітних батьків.

Просто потрібно довірятися Богу... і якщо Бог благословить дітьми, то допоможе їм стати на ноги. До речі, це дуже добре, якщо діти самі розвиваються - чим менше батьки втручаються у виховання дітей, тим кращими виростуть діти .

Я ще не одружений, і дітей у мене нема, але я не згідний з тим що "чим менше батьки втручаються у виховання дітей, тим кращими виростуть діти".

Дивлюсь на деякі сім'ї де батьки не виховували дітей, а дозволяли їм розвиватись самостійно, тепер вони пожинають гіркі плоди. В одній сім'ї хлопець 17-18 років має дитину поза шлюбом, хлопці із іншої сім'ї потопають у пянстві і наркотиках. Батьки про це і не знають. Коли стараєшся сказати щось батькам, конкретно знаючи чим їхні діти займаються, вони не хочуть слухати, тому що їхні діти "добрі". Батьки не стараються питатися дітей де вони бувають до пізньої ночі. Діти розвиваються самостійно, але не в тих галузях де потрібно.

Все ж таки це краще коли батьки втручються у виховання дітей і стараються направляти їх у правельні русла для розвитку.

А мені з дитинства говорили "пам'ятай яких батьків дитина і з якої родини, не здумай опозорить", так це мені так в'їлося, краще будь-якого ремня, я й зараз перш за все думаю, чи неопозорю родину як те зроблю чи те скажу.

Ну звісно, батьки не повинні залишати дітей на призволяще. Але важливо, щоб батьки виховували не заборонами - "це можна, а це не можна" - а прикладами - "зробиш так, отримаєш те, не зробиш того, не матимеш цього". Тобто таким чином, щоб діти самі вирішували, що їм робити, і які наслідки будуть пожинати.

Крім того, батьки не повинні забезпечувати достаток своїх дітей. Важливо лише виростити і пристосувати до реалій життя. А коли діти підростуть (досягнуть повноліття), то вони самі собі дадуть раду, ну і батькам допоможуть.

Японське прислівя каже: батьки піклуються за своїх дітей, діти насолоджуються життям, а внуки жебракують.

Я думаю, що батьки повинні піклуватися і виховувати своїх дітей, це їх обов’язок перед Богом. Правда, вони не повинні тримати своїх дітей при собі повністю під своїм контролем, а по мірі росту дітей привчати їх до власних рішень і відповідальності за них. Тобто розумні батьки будуть поступово привчати дітей жити самостійним життям.

Тепер я в повні згідний з тим що написав Сонячник.