Всім привіт! Приблизно 10 років назад в журналі "ЄГ" друкувалась перефразована байка 26 Г.Сковороди. Журнал загубився і всі спроби знайти десь цей вірш не принесли успіху. Можливо хтось бачив, або знає де його знайти.
Буду дуже вдячний.

Жерлива щука проковтнула смачну потраву у воді
і вмить гачка в собі відчула і заметалася в біді... і.т.д.

В мене є книга Сковороди, там ця байка точно є. Але в оригінальному вигляді.

У товаристві лад — усяк тому радіє;
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло — тільки сміх.
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
Приставить хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смикнули — катма ходу…
Що за морока? Що робить?
А й не велика, бачся, штука,—
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні — судить не нам,
Та тільки хура й досі там.

так актуальна байка для всього людського житя, і християнського теж

Щука, винюхавши солодку поживу, жадiбно її проковтнула. Та раптом вiдчула, що в ласощi заховано
гачка, який уже застряг у її нутрi. Рак це здаля побачив i на ранок, стрiвши Щуку, запитав:
— Чого це ви, панi, сумнi? Де подiлася ваша бадьорiсть?
— Не вiдаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощiв попливти з Кременчука34 в Дунай.
Набридло вже менi Днiпро.
— А я знаю джерело вашого суму, — вiдказав Рак. — Ви ковтнули гачка. Вiдтепер вам не допоможе
анi швидкий Дунай, нi плодоносний Нiл, нi веселовидний Меандр 35 , нi золотi крильця.

Жерлива щука проковтнула
Смачну потраву у воді,
Та вмить гачка в собі відчула
Й заметушилася в біді.
А бачив рак ту всю пригоду
Й на ранок в щуки запитав,
Немов не знаючи про шкоду:
"Чом це Ваш настрій підупав?"
"Не знаю, брате, щось нудьгую,
Обрид мені Дніпро украй;
Мабуть візьму та й помандрую
З нудьги тієї у Дунай."
А рак їй: "Річ не в тому, знаю,
Скажіть простіш - ковтнувсь гачок!
І тут безпомічні Дунаї
І будь-яка з річок.

Рак правду висловив. Без Бога
І за морями гірко є,
А мудрому ясна дорога:
Йому Бог радість скрізь дає.
Він цінний скарб у серці має,
А скарбом цим є Божий страх;
Із нього мудрість витікає
І довголіття світлий шлях.
Безбожжя ж як ота примана
На смертоносному гачку,
Гірка її солодкість стане
У нерозбірливім шлунку.
Честолюбивість, срібролюбство,
Зла похіть, помста, гнів, відчай,
Зазнайство, гордість, самолюбство, -
Все це гачки смертельні, знай.
Ти проковтнув їх у примані
На смак звабливий, щоб страждать
Незаспокійливо в омані...
І хто полегкість може дать?
Ще гірш, як в тебе, чоловіче,
Безбожність серце зайняла;
Повік ти щастя не докличеш
У душу, в котрій вічна мла.
Коли ж на Бога став війною,
На тебе рухне той проклін,
Який не дасть й на мить спокою;
Тебе ніде не кине він.