Звідкіля взялася зовнішність у лукавого. Чому злим духам, або як кажуть нечистій силі, приписують зовнішні ознаки притамані тваринам: як ото роги, копита, пащі кровожерливі, рила, кігті і так подібне. Хоча чортяку ще ніхто у клітку не садовив і за хвоста не тримав, окрім Вакули звичайно ж
. Утім саме звірині ознаки за присутности людського інтелекту у нашому сприйняті є уособленням найстрашнішого зла.Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. (Буття 1: 26)
Панувати над звірями -- перемагати їх у собі. Ось як розповідає про це святитель Василій Великий:
(19) «И да владычествуют они над зверями дикими». Ты властвуешь над всяким диким зверем. Но почему же, скажешь ты, дикие звери сидят во мне самом? Да, и притом мириады, великое множество диких зверей, находится в тебе. И сказанное не сочти за обиду! Диким зверем является гнев, когда он кричит в твоем сердце. Не более ли он дик, чем любая собака?
А лукавство, затаившееся в коварной душе, не свирепее ли пещерного медведя? А лицемерие разве не дикий зверь? А жалящий оскорблениями не скорпион ли? А тайно готовящийся мстить не опаснее ли ядовитой змеи? А честолюбие — не хищный ли волк? Какого только дикого зверя в нас нет! А женолюбец — не похотливый ли конь? «Они, — говорит (Писание), — это кони похотливые, каждый из них ржет на жену ближнего своего». Не сказано «беседует с женой», но «ржет». Писание приравнивает его из-за страсти, которой он предан, к природе неразумных существ. Итак, много в нас зверей.
http://www.orthlib.ru/Basil/sixday10.html
Тож як бачимо не має місця для тваринного у людському, що на Божий образ, й усе тваринне має бути усунуте.
Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською (Якова 3:7)
Відступ же від Божого, це відхід у сферу недосконалого, недостойного ЛЮДИНИ, а саме її опанованість звіром.
Диявол протиставляється Богові Хто Є ЛЮБОВ і виявляється в ознаках, про які говорить В. Великий (гнів, чистолюбство, похіть), що є несумісним з любов’ю.
Самі ж по собі ці ознаки ще не можна назвати злом, лишень їхнє людиновтілення, задіяність у людський образ є виявом зла. Звідсіля й зовнішність у лукавого, яко людського інтелекту опанованого звіром.
Слід також зауважити в ангелів, що є духи, теж є „зовнішність”, котра необов’язково відповідає зовнішності людській.
„... херувими і серафими, шостокрилі, многобокі, що високо ширяють, пернаті, побідну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи” Читаємо у Євхаристійній молитві до Бога Отця.
Але ангельські ознаки завжди з людським обличчям й не містять у собі нічого злого, завідомо агресивного і негативного, а їхня „зовнішність” відповідає їхній сутности служити і прославляти Бога.
Сам же Бог, що не містить у собі жодних ознак і за словами святителя є простим, виявляє Себе Творцем і у цьому Його ЛЮДЯНІСТЬ.