Питання:
Чи простить тебе Бог, якщо ти себе не простиш?
Чи потрібен ти в такому стані Богові і навіщо?

LMax, а навіщо себе прощати? І що саме слід розуміти "простити себе"?
Якщо тут розуміти "покаяння", то у такому разі це є необхідним.

Якщо Бог прощає наш гріх, то це те саме що Він (Бог) не зараховує його нам у провину.
А якщо ми не вважаємо себе грішними, то це вже не є покаяння, а скоріше навпаки - виклик, самоправедність, гордість.

А якщо вважаємо і не можемо простити, тобто покаяння є перед Богом але самозвинувачення в минулих помилках чи діях теж є?

Такі варіанти:
Каятись все життя і продовжувати картати себе за гріхи свої і перебувати до смерті в аскетизмі, чи покаятись і більше не робити гріхів і вдосконалюватись духовно не картаючи себе, а на томість допомагати іншим.

Може є ще якісь...

Це непроста ситуація. Я думаю, що такій людині важко прийняти праведність, бо вона є від віри. Тому диявол всіляко зацікавлений, щоб навіяти людині ідею непрощення, побивати давніми гріхами. Тут потрібно застосувати щит віри. Ми маємо обітницю, що якщо ми визнаємо свої гріхи і каємося в них, то Він вірний і праведний, щоб гріхи нам простити. Мені здається, що коли ми ставимо це питання перед Богом щиро, то Він дає нам відчути, що ми прощені.
Бо є і інша крайність, наше покаяння може бути нещирим перед Богом і Бог може не давати прощення, а ми можемо займатися самозаспокоєнням.
Тому я думаю, що в стані самобичування знаходитись у всякому випадку не потрібно. Я з нього бачу такі два варіанти виходу, які я написав. Але хочу застерегти, щоб ми не спутали віру з самонавіюванням, самозаспокоєнням.

Воно то так, Тарасе. Я згоден з тою думкою частково. Але ще хочеться наголосити, що незалежно від того чи простив нам Бог, ми повинні знати, що наші скоєні гріхи приносили шкоду нашій душі. І памятаючи це, ми повинні йти далі і більше не грішити.
А якщо простити собі скоєні гріхи, то це те саме що їх приховати, невизнавати свої гріхи, це самозаспокоєння, це самоправедність.
І правильно Тарас зазначив, що прощення від Бога ми повинні обов'язково і точно відчути.
І більше того, я впевнено зазначу, що милостивий Господь простив мені дуже багато гріхів, які звісно я ніколи не прощу собі самому (бо я в них покаявся, а значить не можу сказати собі "та то нічого страшного в тім нема").

Тому ще раз наголошу, що є два варіанти:
1) приховати свої гріхи (простити собі) і не отримати прощення від Бога;
2) визнати раз і назавжди свою неправоту - і отримати прощення від Бога.

LMax, ти потрібен Богові! В якому б ти стані не знаходився, Він бажає допомогти тобі і прославитися через твоє життя, адже Він твій Творець і Батько. Наскільки я зрозуміла, ти розкаєюєшся у тому, в чому не можеш простити себе. Непрощення самого себе свідчить про те, що ти ще не повністю довіряєш Батьківській любові. А вона готова тебе повністю простити, навіть більше зцілити тебе від самокартання і ще більше - навчити тебе співчувати іншим у їхніх немочах і служити та допомагати їм у подібних до твоєї ситуаціях. Адже: Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими. Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам'ятає, що ми порох... Пс.102:10-14

Я поставлю питання жорстко:
Хто більший у твоєму розумінні, LMax?

Диявол батько брехні.
Він робить усе, щоб приховати від людини істину.
Він постійно намагається нагадати нам минуле.
Він намагається віддалити нас від любові Божої.

Бог дав Свого СИНА ІСУСА за наші провини.
Відкуплення за провину смертельну є смерть.
Смерть кого??? Смерть ІСУСА.
Уяви собі, що за наші провини нас судять?
Який буде вирок??? Смертельна кара.
Отже, ВІН помер, але й ВІН воскрес
для виправдання нашого.

Щодо мене, то я відділяю себе СЛОВОМ.
"А коли б несправедливий відвернувся від своєї
несправедливості, яку він чинив, і чинив
би право і справедливість, він душу свою при житті збереже."
Бог не згадує наші провини. Прочитай Єз.18, 1Пт.2...

Звісно, Бог прощає наші гріхи, але лише у випадку, коли ми самі картаємо себе за скоєні гріхи. Я розумію так, що якщо ми самі собі прощаємо, то Кров Ісуса Христа не омиє наш гріх.
Ось приклад з Євангелії про молитву фарисея і митника:
13 А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... 14 Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться. Луки 18.

1)Чи простить тебе Бог, якщо ти себе не простиш?
Я б перефразувала: якщо Бог простить, то ти простиш самого себе, тобто не відчуватимеш на серці тягар так, як відчував до визнання гріхів.

2)Чи потрібен ти в такому стані Богові і навіщо?

Богу потрібні всі! Тим паче люди, що поневолені гріхом. Щодо віруючих - то вони інколи можуть у чомусь згрішити, тому "...коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного." (1 Ів.2:1) і того, хто до Бога приходить, він не віджене геть. (Ів. 6:37)

"...коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного." (1 Ів.2:1) і того, хто до Бога приходить, він не віджене геть. (Ів. 6:37)

Слід взяти до уваги, що це сказано щодо завершення дії, а не на початок дій. Бо озброївшись цими фразами, убивають заради Бога.

Я не розумію, як базуючись на цих фразах можна вбити людину?

я теж не розумію. Але людське правосуддя "по божому" дивна штука...