Цікаве питання! Не вдаючись до біблійного дослідження, скажу наразі свою думку.
Хм... А що таке "докоряти"? Робити зауваження?
По-перше, докоряти легко і завжди хочеться Тому я думаю, що важливо навчитися не докоряти тоді коли хочеться (бо це може справді вийти образливо).
По-друге, думаю, що докорити можна, але лише один раз і лише у тому випадку, коли тебе готові сприймати (коли тобі довіряють).
По-третє, варто навчитися так докоряти, щоб ніхто б і не здогадався, що це був докір (маю наувазі на прикладі інших)
...але не знаю, що каже про це Біблія?

Ліпше відкрите картання, ніж таємна любов. ПР.27.5
Часом нам з жалості до людини не хочеться докоряти або сказати їй правду, але часто це душевність. Звичайно докоряти потрібно з любовю, а також з бажанням, щоб людина покаялась, а не просто, щоб її засоромити чи принизити. Можливо, що спочатку людина навіть зажуриться, але якщо вона стремиться до правди, то все буде гаразд.Павло докоривши коринтянам пише, що мало не пожалкував за докір, але потім побачив, що він приніс користь.

Докоряючи іншого потрібно бути дуже обережним, щоб не перейти в осуд (хто судить брата свого - той немає любові, або має колоду в свому оці). Тобто любов повинна бути досконалою і повною коли ми докоряєм. Там не повинно бути й дольки осуду. Христос прийшов щоб спасти грішників а не осудити їх. Найкращий докір - це коли людину докорить наше життя.

Сонячник написав, що треба так докоряти, щоб інші навіть не зауважили.
Я не думаю, що так треба робити. Я думаю, що в більшості випадків треба людині просто і прямо пояснити в чому її помилка, бо часом буває досить важко зрозуміти, коли людина ходить "вокруг да около". Звичайно в цьому також треба просити мудрості від Бога, щоб Він дав мудрість як сказати і розположив серце людини до слухання.
Я також думаю, що ми часом не докоряєм з байдужості до тієї чи іншої людини, з відсутності любові. А ще часом через неправильну науку в церквах, тому що декому вигідно створити для докору такі рамки, щоб людина не докоряла і не докорила його. Я думаю, що кожен християнин повинен бути відкритим для прийняття докору. Також вважаю, що ми багато чого втрачаєм через відсутність ЗДОРОВОГО докору. Ще Давид писав, що докір праведного як олива на голову її не відкине моя голова. До того ж Павло не ходив навколо, коли докорив Петрові за гріх лицемірства, а просто йому сказав. (я ще раз наголошую, що і в цьому треба мати мудрість).

Я вважаю, що докоряти буде тільки така людина, котрій ми не байдужі...чужі люди тобі ніколи не скажуть докір...вони будуть посміхатись і казати, що все гаразд! Тому треба казати правду своїм близьким, бо крім нас їм її ніхто нескаже! Хочя інколи дуже боляче сприймати докори...

Цікава думка! А справді, написано ж, кого Бог любить, того й докоряє. Мабуть, так і в людських стосунках. До речі, десь так і написано, що докоряти буде лише той, хто любить (не памятаю, де)

Правильно докорити теж нелегко. Якщо людина при тому спалахне не спалахнути взаємно. Але ми повинні вчитися правильно докоряти. Часом піти і докорити - це прояв смирення перед Богом. Деколи Бог показує, що хтось щось не так робить, і каже щоб ми такі людині сказали про її неправильну дорогу. А тут підступає душевність. Я боюся, а що як він на мене образиться, а що як він в мені щось замітив і докорить теж. Але треба смирити свою гордість, покоритися побудженню Божому (бо не завжди побудження для докору бувають від Бога), і з любов’ю сказати людині про той чи інший гріх чи недолік. Але при цьому ми повинні застосовувати до себе ще більшу строгість ніж до інших. Ми не повинні боятись що і мене хтось докорить, навіть якщо не дуже з любов’ю, якщо це правдивий докір я його повинен приняти і виправитись. Воно послужить мені до збудування.

Тут не можна щось однозначно сказати, бо Біблія радить нам поступати по цьому питанню дуже по-різному залежно від ситуації. Так, в одному випадку написано: докоряй в час чи не в час, в другому - що потрібно молитися за брата, а не докоряти, старших людей Біблія не радить взагалі докоряти, а лише благати. Тому з цього питання нам треба просити у Бога мудрості, щоби Він Духом Святим керував нами і вказував на те, коли нам треба докорити, а коли молитися, коли страхом спасати, а коли - любовю.

І дійсно так! Так чудно і дивно! І деколи так , залежно від ситуації,
докориш або не докориш, і люди так дивно і чудно приймають,
що коли приймають - то стає чудно і дивно , як докорив, залежно від ситуації , по цьому питанню дуже по різному.
Прошу не сприймати як докір, бо ситуація залежна!

Докір - якщо він необхідний людині,аргументований, вмотивований то це на мою думку правильно

слід намагатися бути обєктивним. Щось може неподобатись тобі але насправді є нормальним.

А я стараюся нікому недокоряти (хіба що меншим сестрам і братові), бо маю багато недоліків сама.

Чужі недоліки видно і з колодою в очах, а свої побачити - набагато важче.

Так, докоряти комусь - це погана звичка...
Коли хочеться комусь докорити, треба згадати про свої недостатки... і промовчати.
Адже ми не лише не хочемо визнати свої недоліки, але навіть коли їх визнаємо, то не можемо самі себе виправити. Якщо так, то хіба можемо ми виправити когось? Я переконаний, що ні!

Але якщо ми хочемо виправити когось, то потрібно виправити насамперед себе і просто показати приклада іншому.