Що стосується четвертої книги Л.Плет - я її не читав (лише переглянув), бо просто не міг читати - там стільки бруду, що не раджу її нікому читати.

Справа в тому, що я особисто знаю людей з місцевості, де зараз проживає Людмила Плет (Німеччина), і чув їхні враження про теперішню діяльність, яку розгорнула ця "діячка". Гордість - це дуже небезпечна бацила, яка починається з невеликої пихи, а потім так розростається, що людина інколи вже не в силах подолати її. Браття бачили цю бацилу, намагалися Людмилі допомогти, але було вже пізно. І весь цей свій бруд, який накопичився в її серці, вона й вилила на сторінках своєї четвертої книги. Це побачити - непросто, бо наче так все добре пише вона. Треба мати духовні чуття і досвід, щоб це побачити. Читач може накладати її розповіді на своє життя і також заразитися цією хворобою: "всі навколо одні безбожники, і тільки я один/одна праведний/а".
А місія Ерло Штегена, він сам і його браття, активно трудяться на ниві Божій і сьогодні, вони не змінилися жодним чином (хіба що досягнули, можливо, більшої святості, яка й проявляється у безмірній скромності і покорі). Ми часто спілкуємося з ними і можемо засвідчити, що ці люди далі твердо стоять на дорозі Господні. Вони сильно відрізняються від нинішніх "діячів" на ниві Божі, які пнуться на телебачення, розїжджають на дорогих машинах, від гордості їх аж розпирає. Скромність трудівників місії Ерло Штегена аж вражає від незвичності. У цьому кожен може пересвідчитися, вони кожного року проводять конференції в Польщі, Румунії, а з минулого року і в Росії - в Ліпецьку. Буде й цього року, детальніше читайте у цій темі.