Доброго дня чи вечора дай вам Боже.
Прочитав вашу думку і майже з усім згоден.
В мене просто дуже багато питань до себе.
Я людина яка прожила життя стараючися бути добрим завжди для всіх. Але як показує життя люди не завжди сприймають добро за добро і розраховуються в більшості злом використавши добро.
Я православний християнин від роду, від своїх предків, від життя. Часто ходжу в церкву. Так як хвора спина не можу довго стояти то стараюся заходити в ті часи коли є десь місце на лавці щоб сісти й побути один на один з собою перед Богом.
За 47м років свого життя я побачив багато всього. І багатства, і бідності, і голод, і продажність, і недовіру, і брехню, і обман, і багато гріхів. Жодного разу не проклинав своїх обідчиків. Жодного разу не вирішував за "своє" силою. Просто розвертався і йщов геть попросивши Бога щоб він ім дав добра.
Я грішна людина. Дуже грішна. Життя таке бентежне.
Дуже часто розмірковую над питанням Чому коли ти стараєшся зробити людям добре, чому коли ти просиш зробити добре то в більшості всі хочуть мати з цього користь. Я не розумію цього. Чесно не розумію.
Я не п'яниця і я не вживаю алкоголю бо то є злом. Я сам по собі перед Богом дав слово що не вип'ю ніколе і з того часу не випив і знаю що не вип'ю спиртних напоїв бо Біблія каже що потрібно бути готовому до приходу Господа в кожну мить.
Я дуже грішний бо мав слабість до прекрасного пола. Такий слабий як і більшість здорових мужчин.
В 2014р. коли почалася війна на Донбасі я покинув Росію. Я нажив собі там ворогів бо не виконав умови по бізнесу. Приїхав додому захворів. Лежав в лікарні. Прооперували. Потім став майже калікою бо захворів на позвоночник. Плюс інші хвороби. Знову і знову лікарні, лікарі...і жодного дня без ліків до сьогодні. Сім'я майже посипалася. Жінка не розуміє як можна було жити добре і поміняти все на життя в своїй країні бо там хтось десь воює, вбиває, знущаеться. І ще є таке що я не хочу щоб хтось мучився зі мною як з людиною яка щоденно потребує лікування. Одним словом допекло, накалилося і я пішов геть. Вже два роки один. Є робота яка нагадує більше щось подібне на роботу бо немає куди дітися але слава Богу на життя хватає.
Питання до вас знаючих. Може я якийсь проклятий чи може я настільки грішний що вже інколи молюся до Бога щоб забрав моє життя та вкинув мене до Аду вічнього щоб я більше не мучився в цьому світі за свої гріхи? Чи може в мене Кесареве і Боже спуталося? Просто я не розумію чому вже багато років я не можу ніяк випутатися і жити просто і з радістю. Жити і весело усміхатися всім забувши про стан нашої держави, бідність людей, багатство багатіїв яких я бачу щоденно на Дамбі Дніпра і які не думають за бідних людей нашої держави зовсім. Жити щоб просто радіти що вже немає тих очей які в сльозах у старих і немощних людей просящих милостиню чи спитавших ціну ліків йти в сльозах геть бо немає за що купити аби вижити..
Я той хто часто заходить в Володимирський Собор. І ще я той який в останнє усміхався щиро ...не пом'ятаю коли...
Я дякую Богу за все. І за те що маю, і за те що я заслужив, і за те чого в мене немає.
Важко. Навіть пекельно важко. І крім як до Бога і поплакатися немає кому.
То питання чи я на самому ділі проклятий? Чи я настільки грішний що вже навіть не маю уяви яке воно те життя в мирі й спокої?
Хіба можна жити миром коли все бачиш і все розумієш на приклад вимушеного рабства співгромадян нашими державними мужами.