Це дуже подібно до того, коли зневажають особисто людину. Тому Христос каже, що нам треба зректися себе, а зречення себе означає і зречення своєї нації. Як я вже раніше писав, нація - поняття суб"єктивне.

Звичайно ні.

Не треба боротись за свою націю! Христос сказав "Віддайте кесареве кесарью, а Боже Богові!"

Так, звичайно. Якщо це не іде врозріз з Божими законами, які Він записав у серці.

А ось тут якраз лукавиш ти Твоє питання містить двухзначність: обороняти та гордитися - різні поняття!

Добре, напишу відразу, не чекаючи нового питання. Обороняти та боротися можна, тільки в тому випадку, коли виконуєш наказ кесаря і не суперечить совісті та Писанню,

а гордитися - ніхто не заставляє, це вже духовна слабість віруючого

А може така боротьба та оборона своєї нації не суперечити Писанню??

Якщо я громадянин України, то повинен виконувати закони цієї держави. Так і написано в Біблії. І щоб виконувати ці закони, не обовязково бути патріотом чи націоналістом.

А може така боротьба та оборона своєї нації не суперечити Писанню??

Звичайно, що може! Хоча б ті податки, що ми платимо в бюджет. Вони розподіляються на різні напрями, в тім числі і на оборону, а нерідко й наступ. Тобто платячи кесаревий податок, ти фінансуєш військову операцію! Чи наше діло контролювати куди іде наш податок? Звичайно, що ні!

Бути солдатом трохи складніше, бо тут ти мусиш сам брати участь у вбивстві безпосередньо, тому тут є поле для дискусій і такі дискусії ведуться, це мабуть уже від кожного окремого християнина залежить.

Але гріх лежить не у фізичному винищенні, а в серці.Так само, як можеш рахувати зарплату для військових без почуття гордості і націоналізму, так же само можна працювати і солдатом без гріха. Гріх не в діях, гріх в серці!

Ні і мені це нецікаво.

Погодься, що сидячи в кабінетах і видаючи злочинний наказ вбивства (наші наші правителі які починають війну), вони набагато білше несуть відповідальність ніж той солдат, руками якого відбувається вбивство.

Ви ж не будете оправдовувати тих релігійних палачів (не памятаю чи то католики так робили чи мусульмани), які щоб не називатися вбивцями, лише табуретку під вісельнецею підкошували, а жертва, мовляв, сама до низу падала.

Отож, якщо один солдат відмовиться, то вони знайдуть іншого.

Хоча, повторюю, я б особисто не знаю чи зміг би виконати такий наказ під загрозою навіть смерті. Але, тим не меньше, хіба люди, які виготовляють на заводі бомби, або фінансують це, не є більш винуватими за солдата, який виконує той самий закон, що й інші?

Солдатів ніколи не вважали вбивцями і навіть на Нюрнбергському процесі, судили лише офіцерів, тих, які безпосередньо віддавали злочинні накази.

Ще одни приклад, який добре ілуструє наміри та акт, вже писав про нього. Отже, хто більше винуватий, водій, який ненароком збив бабусю на смерть, яка у недозволеному місці переходила дорогу, чи людина яка нікого не вбила фізично, але ненавидить брата?