Хрещення і сповнення С.Д. на вхід у Царство Небесне не впливає.

А ті що вмирають, не до живши до приходу?

Чому не впливає? Адже Христос говорив: "Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже" (Ів.3:5). І якщо ми спасаємось благодаттю, то духовне хрещення є необхідною умовою освячення через сповнення С.Д.
Якщо ми сповнені С.Д., то ми ходимо не за тілом, а за духом - приносимо плоди Духа. Благодать Святого Духа - це і є запас цієї оливи, яку ми здобуваємо в молитвах перед Богом.
Без С.Д. ми духовно мертві, і не можемо догодити Богу.

Давайте тоді розберемося що таке сповнення Д.С.? Я розумію що це відбувається після хрещення Д.С. і в основному сповняється тоді коли молиться.

Друге, ви хочете сказати що ті що не хрещені Д.С. не спасенні?

Ні, не обов'язково, але Д.С. є світильником для християнина. Жити без Д.С. це те саме, що йти наосліп.

Я думаю тут і є різниця "при вас" і "у вас"

і ще тоді Михайло не правий, чи правий, мова йде "про сповнення і хрещення Д.С."?

Питання про харизматів:
у наших (католицьких) харизматичних спільнотах є поняття "аніматори".
В пятидесятників таке є?

Михайло правий в тому, що оливу в каганцях мають ті, хто сповняється Д.С., а отже виконує Божу волю. Адже світло в каганцях - це наші добрі діла (плоди Духа).

Друге, ви хочете сказати що ті що не хрещені Д.С. не спасенні?

А щоб наші каганці завсіди горіли, ми повинні завчасно запасатися благодаттю (силою Духа Святого), а для цього потрібно викупляти час для перебування у постах та молитвах.

А ще тоді хотів спитати, що це за слово " не обов’язково"?

Одне народ не забудьте притча, це не доктрина. На ній не можна базувати євангельське вчення.

Бо так як ви думаєте воно суперечить вченню що ми спасаємося жертвою І.Х., ніде вроді не сказано що для спасіння потрібно хрещення Д.С., я думаю хрещення і сповнення потрібно кожному особисто для власно збудування і збудування Церкви.

Я часто про те думав, чому одні віддають все своє життя для Бога, а інші шукають лише того мінімуму, якого ніби достатньо для спасіння. Одні виконують кожну заповідь Господню, а інші шукають причини, щоб не виконувати. Одні жертвують для Бога все що мають, а інші намагаються і Богу і мамоні служити.
От згадаймо Ананія, що його дружина звалася Сапфірою, який продав був маєтка, та й з відома дружини своєї присвоїв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апостолів. (Дії 5:2)
О, як часто ми поводимося так нерозумно, коли ділимо те, що дав нам Господь на Боже і наше. Господь дав нам життя, розум, таланта, а ми чомусь вділяємо для Бога лише той мінімум, і думаємо, що цього достатньо для спасіння.
І коли ми читаємо далі, то бачимо, що лінивий той раб, що віддав Богу лише закопаний талант, кажучи: "Ото маєш своє..." та він був вкиненутий до темряви, де плач і скрегіт зубів.
І далі Христос звіщає, що Він, коли прийде, розділить розумних та нерозумних, вірних та лінивих, як овець від козлів. І Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили...і чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! (Мт 25:40,45)
То ж нехай наші каганці завсіди горять благодаттю Божою, щоб ми завжди бачили нужду нашого ближнього та жертвували (витрачали) самих себе в ім'я Ісуса Христа.

Не зрозуміло, чому не можна? А для чого Христос оповідав оці притчі? Якщо ми не приймаємо слів Ісуса Христа, то на чому ж тоді базувати наше євангельське пізнання?

Бо кожен по своєму її може розтлумачити, навіть візьміть до прикладу цю притчу.