Гріх –це набагато серйозніше ніж ти думаєш. Я вже писав, що якщо ми впадаєм в гріх то ми самі себе відлучаємо від Христа, бо «в Ньому немає гріха». Звичайно ми залишаємося дітьми Божими, але синами блудними. То що ми запечатані Святим Духом на день викупу, не означає що нам автоматично гарантована особиста спасенність за будь-яких умов. Святий Дух в нас це гарантія того, що ми маємо можливість до Нього повернутись за будь-яких умов(окрім Хули на св.Духа). Але для того щоб повернутись ми, окрім допомоги св.Духа, маємо ще і самі зробити особисте вольове зусилля.
Гріх органічно чужий просвітленій природі нової тварі (2Кор.5:17), народженої від води і Духу. Піддаючись спокусі і впадаючи в гріх, християнин переживає теж, що і інфікований здоровий організм. Всі його сили піднімаються на боротьбу з гріховною інфекцією, він мучительyо переживає своє захворювання, інакше кажучи, осуджує себе, розкаюється в гріху і бореться з ним. Гріх неминуче тягне за собою страждання, самоосудження і покаяння. В результаті відбувається: в онтологічно-моральному аспекті – очищення, а в правовому – прощення.
«Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха.»(1 Ін.7) А як очищає?
„Якщо сповідуємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від всякої неправди...це пишу вам, щоб ви не грішили; а якщо хтось би згрішив, то ми маємо Ходатая перед Отцем – Ісуса Христа, Праведника” (1Ін. 1:9; 2:1).
Через покаяння християнин постійно одержує „оправдання”, яке полягає не тільки в прощенні, але і в ліквідації гріха, в очищенні від нього. Слід обмовитись, що можна лише умовно приписувати боротьбу з гріхом, та і взагалі всякий духовний процес, самому християнину. Насправді його приналежність до Церкви (що являє частково Царство Боже на землі) визначає перебування в ньому Духа Святого, Того „Духа усиновлення” (Рим.8:15), який володіє християнином в такій степені, що обумовлює єднання його із Христом і, відповідно з Отцем Небесним (Ін. 14:6, 10). Саме Цей „ Дух допомагає ним у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями.” (Рим.8:26).

Отже, наше зусилля мають бути спрямовані на те, щоб бути постійно відкритими до благодаті Св.Духа який допомагає нам «ходити у світлі» в т.ч. це «ходіння» передбачає виконання євангелських заповідей.

Сам Господь Ісус Христос в Євангелії вчить, що „не всякий, що говорить Мені: „Господи! Господи!” ввійде в Царство Небесне, але той хто виконує волю Отця Мого Небесного” (Мф. 7:21). А воля Отця- це нове життя любов’ю. Чим більше людина любить, тим більше вона віддається боротьбі, душевній і тілесній, для того, щоби виконувати заповіді, тим більшого духовного зростання і оновлення розуму вона досягає в Дусі, набуваючи спасіння по благодаті і божественому дару, але одержує по вірі, по любові і через подвиг в повну міру духовного віку.

Щодо твого питання про старання, то не йдеться про його міру. А йдеться про те щоб воно було як таке, і спрямоване на покаяння і принесення достойного плоду покаяння. І тому на Суді буде таке: чи ти в смиренні і покаянні прийшов на суд, чи в гордості, самовпевненості і нерозкаянних гріхах.

Фарисеї тоді вели формально зовнішньо праведне життя, а Христос закликав вести внутрішньо-духовно праведне життя. І християнам цілком під силу вести таке життя з допомогою благодаті св.Духа.
Жива віра передбачає наявність цієї євангельської праведності. Згадаймо і оповідь Христа про Останній Суд в Мф.25-31:46 яка закінчується такими словами: «І ці підуть на вічну муку, а праведники – на вічне життя».

Невже наша доля у вічності залежить від ситуативного стану нашого серця? Якщо розібратися, то ми переживаємо стан повної розкаяності та смиренності лише під час молитви в момент розмови з Богом. Весь інший час ми перебуваємо під гнітом тіла з його пожадливостями і так далі. Більшу частину часу ми живемо марнотно, тобто клопочимося про матеріальне. Гордість і смирення - теж поняття відносні, їх рівень у нас постійно коливається. Тож як їх на Суді Бог буде міряти?

Не знаю звідки ти це взяв. Біблія каже що воля Божа - це щоб ми вірили в Ісуса Христа. Тому що віра - це єдине що нам треба. Без віри догодити Богу неможливо, як неможливо і "жити любов’ю".
А вірити може тільки той хто народжений від Нього, бо це не від нас. Ми усиновлення приняли через Ісуса Христа, ми стали дітьми Божими і на Суд ми не йдемо. Чи може Батько відректися від свого сина через його дитячу нерозсудливість?

О, Братику! Я думаю, що спасіння залежить не від ситуативного стану серця, а від направленності, тобто від стремління чи прагнення нашого серця. І власне, поки людина здатна усвідомлювати своє грішне становище перед Богом, доти вона пробуватиме у стані розкаяності та смиренності - і власне під час молитви кожен з нас може перевірити свій духовний стан, наповнитися благодаттю, і отримати прощення наших гріхів. Тобто поки я буду сознавати себе великим грішником перед Богом, доки я буду розуміти, що я недостойний спасіння, а лише заслужив вічні муки, доти Дух Святий буде свідчити моєму серцю, що Господь прощає мої гріхи і приймає як блудного сина.
1Ів.18 Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! 9 Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої.
По простому кажучи є так:
якщо хтось каже що я грішник, неспасений, недостойний, то він від Господа почує: прощаються твої гріхи, тобі дарую спасіння...
а якщо хтось каже: я - праведний, спасений, достойний, то такий від Господа почує: відійдіть від Мене, не знаю Я вас...

Тобто краще мати свідчення про спасіння в собі (від Духа Святого), аніж самого себе запевняти у спасінні чи праведності.

Так-так, саме про це і говорив Христос, що праведні здивуються, що їх Господь прийняв у свої оселі, а непокірні християни, які будуть переконані у власному спасінні, навпаки здивуються, що їх служіння виявилося марним:
31 Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї.
32 І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.
33 І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч.
34 Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам
від закладин світу.
35 Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви.
36 Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене.
37 Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або
спрагненого і напоїли?
38 Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли?
39 Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли?
40 Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх
цих, те Мені ви вчинили.
41 Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям
приготований.
42 Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене,
43 мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці і Мене не
відвідали ви.
44 Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або
мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в'язниці і не послужили Тобі?
45 Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не
вчинили!
46 І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя.

Братику, в цьому ти не правий! 1Кор.2:2...коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!.. 13 А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!
А Біблія каже: 1Петр.4:17 Бо час уже суд розпочати від Божого дому; а коли він почнеться перше з нас, то який кінець тих, хто противиться Божій Євангелії?

Сонячнику, чи не забагато ти на себе береш у своїх висновках хто куди піде? Хто дав тобі право судити чужого раба? Твої поспішні висновки не мають підтвердження в Біблії, це лише твоє уявлення. Навчись робити висновки з прочитаного в Біблії, а не навпаки, шукати цитати щоб підтвердити твої висновки. І не старайся заперечити одне місце Писання іншим, лише на основі однакових слів - постарайся вникнути в суть і ти зрозумієш що йдеться про різні речі.

Cтан смиренності(якщо вона неповна то це вже не смиренність) нам слід мати не тільки під час молитви, а весь час. Взірцем для нас є Господь: «Я лагідний і покірний серцем» (Мф.11:29) До цього він нас і закликає: « Блаженні убогі духом, бо їх є Царство небесне», «Блаженні тихі, бо вони унаслідують землю».
Ми перебуваєм під гнітом тіла з його пожадливостями, але ми не повинні цьому гніту(тиску) піддаватись. Ми весь час боремось і пильнуєм, щоб ці пожадливості не оволоділи нашим серцем. Памятаючи слова Христа: «Стережіться, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та пияцтвом і життєвими клопотами і щоб не надійшов на вас той день несподівано, мов сітка, бо прийде він на все, що живе на поверхні всієї землі.
Тож пильнуйте, постійно молітеся, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутися, - і стати перед Людським Сином.» (Лук.21,34-36)
З часом цей гніт стає все слабшим і слабшим, бо освячуємось все більше і більше, і стаємо все вільнішими і вільнішими…
Звичайно, що коли ми ще немовлята у Христі, то у стані смиренності ми перебуваєм не так часто. Тому на цьому етапі ми частіше відпадаємо від Господа, впадаємо у гріх. По мірі нашого вдосконалення цей перебування у смиреності стає регулярнішою, і ймовірність того що Господь застане нас у гріху меншою. На Суді Бог не мірятиме всі наші коливання станів за життя, а він дивитиметься в якому стані ми прийшли до нього в той момент.
Отже, надіймось на милість Божу, і будьмо завжди готові предстояти перед Господом, як той митник: «Боже, милосердний будь до мене, грішного.» (Лук.18:13)

Ми народжуємось від води і Духа в нове життя у Христі. Звичайно, що це народження починається з віри в Ісуса Христа, але для нового життя самої тільки віри в Христа як Господа мало. Така віра має бути ще жива, як ти раніше казав, тобто запліднена любов’ю.
«Перебувайте в мені, а я - у вас. Як галузка не може приносити плоду від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не перебуватимете в мені.
….Хто в мені не перебуває, буде відкинений геть, мов та гілка, і всохне; її беруть та у вогонь кидають і вона згорає.
…Як полюбив мене Батько, так і я полюбив вас: перебувайте ж у моїй любові.
Якщо зберігатимете мої заповіді, перебуватимете в моїй любові, - так само, як я, зберігши заповіді мого Батька, перебуваю в його любові.
Це я сказав вам, щоб моя радість перебувала в вас, а ваша радість була досконалою.
Ось заповідь моя: щоб любили ви один одного так, як я полюбив вас».(Ів.4:12)

Батько від нас не відрікається, а відрікаємось від Нього ми, якщо перебуваємо у гріху і не розкаюємось.

це значить спастись можна тільки віруючі.......

про знання тут мови немає а тількі віра, надія, любов може спасти кожного з нас......

тож віруйте і спасетесь.......