БогунТ написав:
Ми не про часи говоримо. Та й період цей придуманий людиною не знати з якого дива. Назвали збірку одних книг "старим завітом", а збірку інших книг - "новим завітом". От люди й сприймають так і часи.
Про часи теж треба знати, адже ‘для всього свій час’ (Екл.3:1).
Та й назвали нормально, щоб відрізняти час до Христа і час після Христа.
Цитата:
Не зрозуміла. У Якова був свій союз з Богом, у Мойсея - свій. І Давид теж укладав союз з Богом?
Бог додав завіт Якову про спадщину і потомство (Бут.28:13,14; Вих.2:24),
Він передав завіт через Мойсея щодо євреїв (Вих.24:2-8), і Він дав завіт Давиду про царство (Пс.89:3,4).
Цитата:
Ні одне, ні друге посилання не підтверджує ваших слів. В Левит не сказано, як Закон бореться зі смертю, що в тілі людини, і таким чином не дає людині померти, в псалмах взагалі говориться про "поселення" на успадкованій землі, це, якщо заглянути в підстрочник, а не про вічне життя в тілі:
"праведні ж успадкують землю і поселяться в вік віку на ній".
Суть вірша Лев.18:5 полягає в тому, що якщо б людина повністю виконувала Божий закон,
то вона могла б завдяки цьому жити.
А в Пс.37:29 єврейський вираз ‘лаад’ означає ‘навіки, назавжди’, тобто,
праведні будуть жити вічно на Землі, звичайно у людському тілі (Іс.65:21).
Цитата:
А ви звідки знаєте, що саме проповідував усно Павло?
Ефесянам Павло казав ‘нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас’ (Дії 20:20),
і безсумнівно так само він зробив коринтянам, бо на те він був апостолом і вчителем.
Цитата:
Так не позбутися, в сенсі заподіяти собі смерть, або шукати загибелі, а просто дочекатися своєї фізичної природньої смерті.
Небесні християни христилися у смерть Христа (Рим.6:3) і подібно Ісусу вони жертвували себе в служінні
Богу та людям, і багато з них померли насильницькою або мученицькою смертю (Мр.10:39; 2Кор.4:10,11).
Цитата:
Мішам, підставте в своє речення замість слова "завіт" слово "союз" і прочитайте його. У вас що? Два союзи? Один основний, а другий додатковий?
Ні Ісус, ні апостоли не згадували про завіт в Моавському краю, адже він був лише доповненням
до основи завіту, раніше укладеного між Богом і Ізраїлем на Сінаї (Повт.29:1).
Тому апостол Павло у своєму листі до євреїв посилався тільки на завіт у Сінайській пустині
після виходу з Єгипту, про який вони знали (Євр.8:9; 9:18-20; 12:18-21).