Джерело
http://forum.jerelo.info/

Християнство і філософія
http://forum.jerelo.info/viewtopic.php?t=415
Сторінка 2 з 4

Анафема [ 18 червня 2007, 14:25 ]  

Які погані філософи треба їх постріляти,щоб вони не філософствували

Taj [ 18 червня 2007, 14:31 ]  

Та чого ж, хай собі філософствують ;)
Вони не погані, вони нещасні люди. А чому, LМax досить грунтовно пояснив. З наведеними аргументами важко не погодитися.

Анафема [ 18 червня 2007, 14:35 ]  

Особисто мені LMax нічого не пояснив????

LMax [ 18 червня 2007, 15:34 ]  

Анафема написав:
Які погані філософи треба їх постріляти,щоб вони не філософствували

хто в тобі це говорить?

Анафема [ 19 червня 2007, 11:28 ]  

Розпач від твого не бажання хоч трішки мене зрозкміти!!!

Вершник [ 19 червня 2007, 11:57 ]  

Здебільшого одна філософія, взявши щось від другої, заперечує іншу філософію, щоб ствердитися. І філософією стає, тільки посівши місце у головах людей. Християнство, як практика останніх століть, є суцільна філософія. Філософія правил життя, виконуючи які , виконувачі щось гарантовано, в межах їхньої віри, отримують за своє віддане вірі життя.
Отже як ця філософія відноситься до всіх іньших філософій мені завідомо відомо. А у вас ще є бажання філосфствувати про філософії?

LMax [ 20 червня 2007, 11:35 ]  

Анафема написав:
Розпач від твого не бажання хоч трішки мене зрозкміти!!!

дивно, ти вимагаєш (?) розуміння і одночасно вживаєш "стьоб" у паралельних темах. Лицеміриш?

Братик [ 20 червня 2007, 15:55 ]  

Анафема написав:
крім одного конкретного середовища є й інші і щоб зрозуміти істину потрібно довго й нудно працювати.

Не згоден. Чим більше ти будеш углиблюватися - тим більше ти будеш розуміти неможливість нашим розумом зрозуміти істину. Сократ після багатьох років шукань істини сказав: Я знаю що нічого не знаю!
Людині щоб зрозуміти істину потрібно визнати що своїм розумом її пізнати неможливо. Тільки тоді вона може пізнати істину, і вона зробить людину вільну. Від філософії і вічних пошуків у тому числі.

Анафема [ 20 червня 2007, 16:12 ]  

Я маю на увазі пошук Бога всередині себе

Вершник [ 20 червня 2007, 21:16 ]  

А нашо шукати те, що вже є!!! Всередині!!!

Братик [ 21 червня 2007, 07:25 ]  

А як Бога нема всередині, що робити??

svjat [ 21 червня 2007, 08:58 ]  

Я гадаю при розгляді даної теми буде доречний екскурс в історію. Пропоную до уваги невеличкий уривок з книги Павла Гаврилюка “История катехизации в древней церкви”:

"Для тех, кто имели время и желание задумываться над смыслом существования, была открыта дорога в философские школы. Большинство таких школ было основано каким-нибудь авторитетным учителем. Так, например, философ Эпиктет, известный своими выступлениями на улицах и базарных площадях Рима, открыл стоическую школу в Никополисе Эпирском. Фигура и авторитет учителя имели большое значение. Молодые люди из высшего света мечтали получить философское образование у ног одного из таких учителей. Слово “философия” в употреблении эпохи эллинизма означало как чисто теоретическое знание, так и практическую мудрость. Философский образ жизни предполагал некоторую моральную высоту и превосходство в сравнении с нравами толпы. Обучение в философской школе призвано было ответить на вопросы “что делать?”, “как жить?”, “как стать достойным гражданином полиса?” В задачу образования входило формирование характера. Римские стоики считали этику предметом наиболее достойным философского исследования, а философскую школу называли госпиталем души.

...Для того, чтобы говорить с язычниками на понятном им языке, христиане должны были найти то проявление языческой культуры, которое было наиболее близким к христианству. У христиан, как мы видели, было не много точек соприкосновения с язычниками. Во-первых, христиане разошлись с иудаизмом по вопросу о почитании Христа и к середине второго века перестали казаться иудейской сектой в глазах язычников. Во-вторых, христиане были крайне нетерпимы к идолопоклонству, связанному с официальными культами империи, считая его не просто религией ложных или несуществующих богов, но вредоносным закабалением человечества демоническими силами. В-третьих, весть о Боговоплощении и искуплении, которую несло в мир христианство, ничего общего не имела с тем, что предлагалось участникам мистерий. Таким образом, философия потенциально могла служить единственной общей почвой для диалога христианства с миром языческой культуры.

Если принять во внимание тот факт, что христиане стремились отмежеваться от иудаизма, официального культа и мистерий, становится вполне понятно, почему некоторые апологеты второго века, за неимением лучшей аналогии, называли христианское учение философией. Понятие философии было одновременно и достаточно емким, чтобы вместить не только чисто теоретическое знание, но и вопрос о жизни с Богом, и достаточно респектабельным, чтобы расположить слушателя. “Наша философия сначала процветала среди варваров, — пишет Мелитон, епископ Сардийский († ок. 190), императору Марку Аврелию, — после чего она распространилась среди подвластных тебе народов при твоем предшественнике Августе и стала знаком благословения твоей империи” (Мелитон, фраг. 2). В глазах эллинов христианство было “варварской философией”. Тем, кто только знакомился с христианством, катехуменат представлялся школой среди других философских школ.

Разумеется, христианский катехуменат второго века был не просто введением в одно из философских учений времени. Подчеркнем, что далеко не все христианские учителя второго века относились к языческому образованию терпимо. Например, апологеты второго века Татиан (ок. 160-?) и Тертуллиан (ок. 160-ок. 225) с негодованием порицали занятие философией и другими школьными дисциплинами, принятыми у язычников, как развращающее добрые нравы. По их представлениям, эллинской мудрости не было места в расписании занятий христианской школы. Только божественное откровение содержит истину о Боге, в то время как философия является матерью ересей и ошибок. Ограждение христианства от лучших проявлений культуры впоследствии привело к тому, что оба ригориста откололись от самой Церкви и организовали свои секты, которые просуществовали недолго.

Большинство учителей Церкви осознавали, что полное отмежевание от эллинистической культуры является слишком узким взглядом на христианское образование и грозит христианству интеллектуальным самоубийством. При этом они хорошо осознавали опасности ассимиляции. Все учителя были согласны в том, что катехуменат был прежде всего подготовительным этапом к принятию таинства крещения, ко вступлению в Церковь. Церковь же была литургическим собранием верующих, не похожим ни на один из институтов эллинизма."

LMax [ 21 червня 2007, 10:55 ]  

Братик написав:
А як Бога нема всередині, що робити??

впустити його туди, тобто повірити що він там є, бо він там дійсно є - слід лише навчитись його відчувати.

Вершник [ 21 червня 2007, 11:06 ]  

А що робити, коли нема середини?
Цитата svjat лише підтверджує , що християнство це в більшій мірі і в першу чергу філософія. Но "віруючі" шиплять , як змії , від такого порівняння. Вони всі до одного Моісеї і всі до одного управляються напряму Богом. Може це і образливо для їх філософії, но мені здається це більше смішним...

svjat [ 21 червня 2007, 12:03 ]  

Гей, Вершник, пригальмуй коня і сховай шаблюку :wink:
Та, цитата, зовсім не пояснює, що таке християнство, а стосується теми «християнство і філософія».
Християнство це в першу чергу нове життя. А історично Церква певним чином використала елінську філософію, щоб описати це нове життя, дати про нього поняття в тогочасному культурному контексті.

Сторінка 2 з 4 Часовий пояс UTC + 2 годин