Джерело https://forum.jerelo.info/ |
|
Поезія https://forum.jerelo.info/viewtopic.php?t=149 |
Сторінка 2 з 4 |
lanak45 | [ 22 квітня 2007, 09:23 ] |
Щиро дякую за відгук. Приємно, що вам сподобався мій вірш. Взагалі то він написаний з думкою про одну людину - Наталю Булан з Луцької місії "Голос Надії". Її чуйність, щирість у служінні Богові через людей і її скромність мене вразили до глибини. Щодо вашого вірша, поміщеного на початку цієї сторінки. Мені в ньому вчувається музика. Ви не показували його ніякому композитору? Вийде дуже гарна пісня. Статтю "Тихе віяння вітру" перечитала. Дякую за інформацію. Гарна стаття. Є речі які не старіють. Хотілося б на ту тему написати вірш, але боюсь що мені це не під силу. Я взагалі трохи боюсь щось писати на біблійну тематику, адже краще, як у Біблії не скажеш. Хотілося б щоб більше християн, які пробують писати вірші на українській взнали про цей сайт. Часами так хочеться спілкуватися з людьми, які тебе зрозуміють, коли треба підкажуть, підтримають. |
Анафема | [ 15 червня 2007, 14:56 ] |
Іване цікаві та змістовні вірші, але тематика якась заїжджена. Поглиб якщо можеш філософську тематику,наприклад трагічність існування людини у цьому світі |
Іван Твердий | [ 18 червня 2007, 11:22 ] |
Дякую за розуміння і пораду. Постараюся скористатися нею, якщо Бог дасть трохи мудрости. |
Анафема | [ 18 червня 2007, 14:26 ] |
Головне просити |
Vitalik | [ 24 жовтня 2007, 15:21 ] |
І знову ти сидиш один - Це вже не вперше, Для всіх ти, як полин, Всі вдумках над тобою суд вершать. Темрява поглинула думки Холодних стін і високої стелі, За вікном зірок полки, А ти лежиш в постелі. У серці в тебе буревій, Тривоги не дають заснути, І голос совісті в душі Питає: ,,А може ризикнути?'' В нічній тиші стаєш ти на коліна, І тихим голосом звершається молитва, Молитва покаяння, тиха й щира. За щастям втраченим у серці йде гонитва. Сили зла предстали над тобою. Христос же ,люблячий, тебе не залишить, Всю темряву розіб'є своєю ніжною рукою, Простить твій гріх та заспокоїть. |
jerelo | [ 28 січня 2008, 00:13 ] |
Життя - це як спалах зорі на світанку, Це сяйво зорі у тишині ранку, Життя - це краплина дощу, а чи й злива, Життя - це від Бога дарунок, це диво. Життя - це на ниві жовтіє колосся, Життя - це як море, що ген розлилося, Життя - це струмочок, це кухіль води... В житті принеси ти для Бога плоди. Життя - це небес безкраї простори, Життя - це волошки у чистому полі, Життя - це як птах, що полинув у небо... Життям же Ісуса прославити треба. Життя - це дорога, не видно їй краю, Життя - це стежина між травами в гаю, Життя - це навчитись лиш добре робити, Життя - це хвилиною вміть дорожити. Життя - це до вічності зроблений крок, Життя - це від Бога нам даний урок, Життя - це лиш подих, це погляд один, Це робити все так, як робив Божий Син. Життя - це не річ, яку можна купити, В життя своє Бога спіши запросити... Тоді лиш збагнеш ти, що ж є життя, Коли в серці зійде Господня зоря... с.Ірина, м.Луцьк |
svyatoslav | [ 01 лютого 2008, 18:52 ] |
За Мною йди.... Бушує страшно море І з хвилями боротись сил нема Тягар в душі, відчай нераз і горе Навколо ніч і безпросвітня тьма Але я йду... Я знаю Ти зі мною Ти завжди поруч, навіть у пітьмі Схиляюся втомленою душою Й хоч падаю та знову я встаю Хай світ кипить навколо лицемір`ям Бушує гріх у боротьбі земній Я знаю й вірю в силу воскресіння І чую голос Твій Не бійся сину Мій! |
Сергій В. | [ 15 січня 2009, 23:35 ] Re: Поезія |
Для тих, хто шукає християнські вірші українською мовою пропоную два сайти: http://www.poeziya.org.ua http://www.vavrynyuk.com.ua На останньому вірші згруповані за темами. Є багато віршів на різну тематику. |
Сергій В. | [ 16 січня 2009, 10:49 ] Re: Поезія |
Та, що дає життя І назвав Адам ім’я своїй жінці: Єва, бо була вона мати всього живого. Буття 3:20 1. Прекрасна Єва, вранішня зірниця. Невже ще очі його сплять? Це плоть його, це справжня помічниця! Й Адам назвав її — Життя. У ній — майбутнє, щедре і багате, Пливтиме вічно, без кінця. Яка ж це честь — саме Життя прийняти Із рук Великого Творця! Праматір всього сущого й живого Передає у світ Життя — Дарунок неба, сутність вічну Бога — Як естафету в майбуття. Але Життя спіткнулось об гординю — І горизонт зчорнила смерть. І з плеса річки клапоть неба синій Враз потягнуло в круговерть. І та, що в світ земний принести мала Життя для радості людей, Сама ж руками грішними вдягала У смертний одяг всіх дітей. Сміялась смерть зневажено в обличчя Жінкам, що тішились дитям. І перший крик котився на узбіччя В раю зневаженим життям. І плакав Батько. Сльози гірко-теплі: Вмирають діти без надій. Й Життя сказало: «Я піду на землю, І Я помру — за неї і на ній». І — народилось. Смертна юна мати Тримала ніжно Немовля. Світився хлів, як царськії палати, Вслухалась в ангелів Земля. Марія-жінка знов Життя тримає В земних натруджених руках. Веселий ранок йде з-за небокраю: Яка ж хода його легка! Утішся, жінко, кинь журбу від себе: Едем вернувся з забуття. Твій Син відкрив твоїм нащадкам небо. Ти знов народжуєш Життя! Твій Син помре. Як тисячі й мільйони. Але ця смерть безсмертям проросте. І ти, забувши ночі всі безсонні, Життя нащадкам в душі покладеш. 2. Бог дав тобі життя — Себе живу частинку — Щоб ти його Його дарунок крізь бурі пронесла, Щоб сміх лунав дітей щасливо, щедро, дзвінко, Щоб посмішками квітів планета розцвіла. Ти є сама Життя. Ти дітям залишаєш Росу едемських ранків і відгомін віків. Ти вічність їм кладеш та небеса безкраї У їх маленькі руки з Господньої руки. Ти їм даєш життя: небесне, світле, чисте… Сама ж і відбираєш — в невинної душі. Оте життя, що носиш під серцем кам’янистим, Яке і розміняла на грішні бариші. Тендітний пагін той, що в світ лишень пробився, Сама ж зриваєш сміло, безжально, як бур’ян. Німий та кволий крик, що ще не народився Про захисток волає крізь кригу та туман. Бог дав тобі життя. А ти життя зриваєш, Яке у твоїм лоні свій перший дім знайшло. Воно не побіжить назустріч небокраю І рученят не вмочить у росах за селом. Не впустить на поріг ранково-свіже сонце, Воно не посміхнеться бджолині на квітках. Тобі не простягне в замурзаній долоньці Жука, якого мужньо зловило в бур’янах. Його не понесуть баскі гарячі коні І соколом у небо вже мрії не злетять. Воно не візьме в руки твої старі долоні Й не скаже вже: «Спасибі, що ти дала життя!» Бо ти немилосердно своє життя убила, Не зупинила совість, не мучив душу страх. Ще не почавсь політ — а вже згоріли крила В морозі егоїзму, в байдужості снігах. Бог дав тобі життя. Так дай його дитині. Безцінний дар Творця під серцем збережи. Щоб ще життя буяло під небом чисто-синім, Щоб вітер твою душу безсмертям освіжив. Юрій Вавринюк http://www.vavrynyuk.com.ua |
Ольця | [ 02 квітня 2009, 15:29 ] Re: Поезія |
В вечірній тиші батько з сином говорив: “Знов день пройшов, я слідкував уважно за тобою. Твої поступки бачив, сину дорогий, Чому так вів себе, - питання моє... Чому сусідці шибку ти розбив, Розкидав іграшки сестричці без причини, А після ланчу мамі нагрубив, Яка так дбає про свою дитину...” І справді, соромно стало хлопчині, Мовчав хвилину, бо не було що сказати. Він тільки ніжно звів на батька очка сині, Промовив тихо: “… винуватий, тату...” “Це дуже добре, - вину свою ти зізнаєш, I пам'ятаєш про поступки необачні, Та я ж надіюсь, ти урок собі візьмеш Із покарання, що тобі я передбачив. Ось - цв'яшки й молоток приготував, За кожен злий учинок, хочу, Щоб ти молоточком цвяшок забивав На паркані За хатою, що біля порчу...” Хлопчина добре батька розумів І так хотів його довіру оправдати… Biн кожен день старався так як міг Найменьше цвяшок в паркан забивати. І так прийшов останній день неділі. Син з батьком знов розмову мали: “Я справивсь!”, - й очка голубії Дивились ніжно знов на свого тата… “Ці цвяшки, - хочу вже тобі віддати. Тримати їх не маю я потреби, Бо жодного сьогодні не прийшлося забивати!..” Так син сказав і гордий був за себе. І батько теж зрадів новині сина, Він злегка так його oбняв, А потім ще таке додав: “Тобі, дитино, Завдання інше я приготував. На місце злих учинків - добрі учини; Чи зможеш так, як ти гадаєш?... Зробив добру справу - й одного цвяшкa забери, І так, аж поки всі не повиймаєш…” І знову син за справу взявся: Сестричку більше він не ображав, Й сусідці помагати не вагався, І лиш слова приємні мамі говорив. Всього три дні! і цвяшок на паркані Більш не було, їх син всіх повиймав. Покликав тата, як і було в плані І все йому наочно показав. “Ти - молодець, я радий, що багато Справ всього за три дні ти учинив. Тепер я хочу, щоб уважно Ти на паркан наш подививсь... Я розумію, ти старався, синку, І неодмінно справивсь ти, Але поглянь, - на місці злих учинків Всерівно залишились дірочки...” “Невже ж даремно я старався, Багато так зробив добра”……. І мимоволі з очок синіх На щоки капнула сльоза... * * * Перш ніж образити поступком Cестру чи брата у Христі, Перш ніж пройти - не привітати, Подумай, варто нам чи ні... Лишати слід на серці, навіть Якщо пізніше в добрих справах Плануєм ми відносини поправить ... Але... чи варто... адже ми знаєм Що у поступках ми не просто брата, - Ми Ісуса ображаєм! А Він є Добрий і прощає, - Та все ж, на місці Його ран – Ми знову рани залишаєм… Чи то обман, чи може заздрість, Страх, злість, сумніви, гордість... Не раньмо цими Іісуса! Стараймось жити, щоб спокуси Не мали місця серед нас. Нехай в поступках, всіх ділах Лише прославиться Наш Спас! |
витал | [ 15 січня 2010, 09:30 ] Re: |
Іван Чудовий вирш, якщо ви непроти, я б хотив його на мелодию покласти зайдит сюди, та дайте мени будь-ласка видповидь http://www.fleita.com/forum/downloads.p ... le&id=4805 Як манить душу голубінь небес, Як хочеться мені злетіти вгору, Піднятись вище, ніж гірський хребет, Що ледве вдалині осяжний взору. Як хочеться мені забути біль, Нічні зітхання і гірку сльозу, Та досягти в стрімкім пориві ціль – Таку жадану, чисту, неземну, Щоб злитися в блаженному єднанні З Христом моїм у вічній красоті. Як хочеться мені в цей час останній Прожити кожен день у чистоті, У святості і у святих стремліннях, В моліннях щирих вічному Творцю, У прагненні небесного нетління, Щоб вірним залишитися Отцю. Іван Твердий[/quote] |
Вячеслав Радіон | [ 28 липня 2010, 17:48 ] вірші |
Джерело Холодні води кришталеві З землі несеш ти, джерело! Робити справи щотижневі,- Всім спраглим сили надало; Жива вода твоя, джерельна, У спеку тіло холодить І втома із душі, земельна, Тебе ковтнувши, відлетить; Твій спів, ласкаво-говірливий, Серцям людським спокій несе, Де ти пробилось,- люд щасливий В надії, що життя спасе! Земні джерела висихають; Хто ж має з неба джерело, Де води вічні витікають, То тим навіки повезло! Це джерело є Слово Боже! Ісус Христос,- як Божий Син!- Спинити спрагу допоможе, Бо Він Спаситель лиш один! |
STEFANI | [ 29 вересня 2010, 17:45 ] Re: Поезія |
Дуже красиві вірші.. я теж своі закину , але трошки пізніше.. |
Людомирка | [ 20 березня 2011, 15:20 ] Re: Поезія |
Ти простягаєш небо, як тканину Ти висипаєш зорі в вечори Ти розфарбовуєш картину Непорівнянної, величної краси. Пануючи у Всесвіті великім, Ти будиш квіти на землі, Планети, творячи у висі, Росою ходиш по траві… Ти дивовижний, грандіозний, Тобі подібного немає … Чому ж світанням кожним Ти землю променем проймаєш? Твоє величчя вкрило небо, Тобою сповнена земля. Усе вродилося від Тебе, А проблиск Твій це є життя… Щорання тихо Ти встаєш Вручаєш сонцю світло. Який Ти був – Такий Ти є, Тебе не змінить вічність. Вдягаєш промені, як шати, На крилах ходиш вітрових. На водах, ставлячи палати, Той Самий будеш навіки. Чи є для Тебе неможливе, Могутній, праведний Господь, Святий і грізний Боже сили, Що ймення Твоє Саваот? На землю глянеш – затремтить. До гір торкнешся – задимляться. Та серце Твоє так болить, Коли людина відвернеться. А хто то є ота людина? І що в порівнянні з Тобою? І звідки взялась в неї сила, Щоб огорнуть Тебе журбою? І що Ти в ній знайшов такого, Щоб опуститись їй до ніг? Щоби віддати Сина Свого На біль, образи і на сміх?... А та людина тільки порох І тягне руки у крові… Вона сказала, що Ти ворог, І суд призначила Тобі! Тобі! Величнішому Богу! Тобі! Початку всіх віків! Тобі призначила Голгофу, А Ти… вмираючи, любив… Та смерть не втримала Тебе, Безсилі в неї руки. І Ти воскрес, і Ти живеш На віки й вічні віки. Незмінний Ти, Єдиний, Вічний, Сидиш над кругом Ти землі. Твої слова – вогонь відвічний, Що струмом ходять у душі. Ти простягаєш небо, як тканину Ти висипаєш зорі в вечори Ти розфарбовуєш картину Непорівнянної, величної краси. Людмила Нечик |
наталка кадин | [ 24 квітня 2011, 17:21 ] Re: Поезія |
*** Була ранкова прохолода . Ісус ішов у Єрихон. Пробуджувалася природа Забувши безтурботний сон. Здригнулись віковічні мури. О, скільки тут пройшло людей, Які страшні були тут війни, А, це Месія наш іде. Дорогою ішов незрячий, Шукавши палицею путь. Надії б`є потік гарячий, А ноги аж самі несуть. Хай змилується Син Давидів, Бо Він правдивий Божий Син, Незрячий звільниться від злиднів. Не піде назавжди на згин. Чого ти хочеш, - Він питає, Я дуже хочу мати зір. І пелена з очей спадає, -Жебраче, завжди Богу вір. |
Сторінка 2 з 4 | Часовий пояс UTC + 2 годин |