Прихильність - це зв'язок, яка притягує і утримує людину поруч з кимось або чимось, коли його з цим не пов'язує ні кохання, ні інтерес або вигода.

Переживається прихильність різноманітно - як почуття близькості, як любов, як відчуття вантажу, як позбавлення волі, як страх. Нерідко прихильність приймає форму любові: дбаємо, щоб не втратити і слухаємося, щоб на нас не сердилися і від нас не віддалялися. Дійсно, сильна психологічна прив'язаність дуже схожа на любов, і в житті любов і прихильність легко плутаються, тим більше що до одного і того ж людині у нас може бути одночасно і любов, і прихильність. Крім того, ми залежні від того, до кого вони прив'язані, і тому, боячись його втратити, змушені про нього піклуватися. І тоді прихильність дійсно виявляється дуже схожою на любов, опиняючись любов'ю у добровільно-примусовому варіанті.(http://psychologis.com.ua/kak_formiruet ... annost.htm)

Це так психологи говорять. А як по Слову? Хочу почитати ваші думки

1) Чи є у Слові Божому приклад душевної прив'язаності?

2) Чи добра ця річ, чи ні?

Думаю, що на основі приведених віршів, Ви самі дасте відповідь на поставлені запитання.

(1Кор.2:14) Душевна людина не приймає того, що вiд Духа Божого, бо вона вважає це безумством; i не може зрозумiти, тому що про це треба судити духовно.

(Як.3:15) Це не та мудрiсть, яка сходить зверху, але земна, душевна, бiсiвська,
(Як.3:16) бо де заздрiсть i сварливiсть, там безладдя i все лихе.

Переклад Патріарха ФІЛАРЕТА (Денисенка) за Біблією російською мовою, яка була перекладена з єврейської та грецької мов у другій половині ХІХ століття (Синодальне видання Російського біблійного товариства. Москва, 2002).

Або я Вас не зрозуміла, або Ви мене.
З наведених Вами місць, я зрозуміла, що Ви вважаєте цю тему немудрою, мене - душевною і, що таким чином породжуються сварки...

Приведені мною вірші Писання, дають відповідь на Ваші запитання, а не говорять про Вас. В зв’язку з тим, що Ви не зрозуміли, відповідаю на запитання:

1) Чи є у Слові Божому приклад душевної прив'язаності?

(1Кор.2:14) Душевна людина не приймає того, що вiд Духа Божого, бо вона вважає це безумством; i не може зрозумiти, тому що про це треба судити духовно.

2) Чи добра ця річ, чи ні?

(Як.3:15) Це не та мудрiсть, яка сходить зверху, але земна, душевна, бiсiвська,

Мудрість «земна, душевна, бiсiвська» породжує:

(Як.3:16) бо де заздрiсть i сварливiсть, там безладдя i все лихе.

Та нє, то не про то.
Бог дав душу людині, яка має почуття: радість, сум, любов, печаль, страх...
То ж не до того сказано в 1 Кор.2:14

Наведу приклади душевної прив'язаності(можливо, я помиляюсь, що це була душ.привязаність):
1) Авраам і Лот;
2) Давид і Йонатан;
3) Рут і Ноомі;
4) Ісус, Марта, Марія і Лазар;
5) Ісус і Іван...
Може ще є. Просто, ці прийшли на пам'ять.
Наприклад, Ісус. Христос любив всіх, але найбільше цих чотирьох. Так навіть написано в Єванг. від Івана 21:7 "Тоді учень, якого любив був Ісус, говорить Петрові: Це ж Господь!..."

Просто, замітила за собою, що "прив'язуюсь" до людей. А тоді важко їх відпускати...

Авраам «прив’язавсь» до Ісака і Богові прийшлось поставити його перед вибором (для кращого розуміння, паралельно подаю підстроковий переклад з грецького НЗ):

(Бут.22:2) І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі.

"και И είπεν сказал: λαβε Возьми τον υιόν сына σου твоего τον αγαπητόν, любимого, ον которого ηγάπησας, ты полюбил, τον Ισαακ, Исаака, και и πορεύθητι отправься εις в την γην землю την υψηλην высокогорную και и ανένεγκον вознеси αυτον его εκει там εις во ολοκάρπωσιν всесожжение εφ’ на εν одной των [из] ορέων, гор, ων [из] которых άν σοι тебе είπω. скажу." (Быт. 22:2)

Через нерозуміння учнем слова «любов», Ісусу Христу прийшлось три рази задавати Петрові одне і те ж запитання (для кращого розуміння, паралельно подаю підстроковий переклад з грецького НЗ):

(Ів.21:15) Як вони вже поснідали, то Ісус промовляє до Симона Петра: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш мене більше цих? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси ягнята Мої!

"‛Οτε Когда οũν итак ηρίστησαν они пообедали λέγει говорит το Σίμωνι Симону Πέτρω̣ Петру ο ’Ιησοũς, Иисус, Σίμων Симон ’Ιωάννου, [сын] Иоанна, ώ̣άγαπα̣ϋς любишь με Меня πλέον больше τούτων; этих? λέγει Говорит αυτω̣, Ему, Ναί, Да, Κύριε, Господи, συ Ты Οίδας знаешь ότι что φιλω люблю σε. тебя. λέγει Говорит αυτω̣, ему, Βόσκε Паси τα αρνία ягнят μου. Моих. " (Ин. 21:15)

(Ів.21:16) І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси вівці Мої!

"λέγει Говорит αυτο ему πάλιν опять δεύτερον, [во] второй [раз], Σίμων Симон ’Ιωάννου, [сын] Иоанна, ώ̣άγαπα̣ϋς любишь με; Меня? λέγει Говорит αυτω̣, Ему, Ναί, Да, Κύριε, Господи, συ Ты Οίδας знаешь ότι что φιλω люблю σε. Тебя. λέγει Говорит αυτω̣, ему, Ποίμαινε Будь пастухом τα πρόβατά овец μου. Моих. " (Ин. 21:16)

(Ів.21:17) Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи кохаєш Мене? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої!

"λέγει Говорит αυτο ему το τρίτον, [в] третий [раз], Σίμων Симон ’Ιωάννου, [сын] Иоанна, φιλεις любишь με; Меня? ελυπήθη Был опечален ο Πέτρος Пётр ότι потому что είπεν сказал αυτο ему το τρίτον, третий [раз], φιλεις Любишь με; Меня? και И λέγει говорит αυτω̣, Ему, Κύριε, Господи, πάντα всё συ Ты οίδας, знаешь, συ Ты γινώσκεις знаешь ότι что φιλω люблю σε. Тебя. λέγει Говорит αυτο ему [ο ’Ιησοũς], Иисус, Βόσκε Паси τα πρόβατά овец μου. Моих. " (Ин. 21:17)

ώ̣άγαπα̣ϋς (агапаюс) – любишь (любов духовна)

φιλεις (филЭйс) – любишь (любов душевна)

Більш-менш зрозуміла Ваші думки.
Але цікаво чому саме Ісус полюбив дім Марти, Марії і Лазаря, учня Івана...?
Бо Він їх любив любов'ю "агапе", а інших любов'ю "філео"?

думаю, душевна прив'язаність є природньою у сім'ї: між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, між іншими родичами. так, має бути в родинах і любов, і пошана, та Господа ми повинні любити більше.
"Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний." (Мт.10:37)
"Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм!" (Лк.14:26)
думаю, віруючі мають відкидати душевну прив'язаність, а то може статися, що для батьків ідолом стають їх діти, для чоловіків – їх дружини і тд..
Ісусові теж казали, що Його мати, і браття, і сестри Його викликають, та Він, не пише, щоб пішов до них, але рукою показав на учнів Своїх і сказав, що ото Моя мати і браття.
думаю, ще прив'язаність може бути між юнаком і дівчиною, коли вони близько починають дружити, відкривати серце один перед одним, коли подають один одному надії. і добре, напевне, коли ця дружба закінчується шлюбом, а коли хтось із них на іншій/іншому одружується/заміж виходить, то відбувається розрив, душевні рани.. і тільки Бог може полікувати, а з винного "взискати".. хай простить Господь..
тому віруючі повинні мати духовне єднання з Господом, бути в Дусі, а відтак матимуть і духовну спільність один з одним; тоді вони будуть вміти і рідним віддавати належну любов і пошану.
"що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом."
"Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним..." (1Ів.1:3,7)
"Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина." (1Кор.7:3)

Дякую, Тарасе, за твої думки!
Погоджуюсь з ними.
Але вам, чоловікам, трудніше це зрозуміти.
Така прив'язаність буває не тільки у сімейних чи родинних зв'язках, а й між подружками. Особливо, важко переживати той момент, коли одна із них виходить заміж, а інша залишається при "своїх інтересах"...